Херсонка, яка опинилась в окупації, вишиває
Залишаючись в окупації з початку війни, херсонка Ганна Знахаренко вишиває сорочку до Перемоги. (Задля безпеки і’мя та прізвище жінки змінено). Своєю історією вона поділилася з кореспондентами Суспільного.
За словами Ганни війна пройшлась по кожному українцю та буде проблемою ще багатьох років.
“Не вірилося, що почалася війна. Не вірилося, що місто в окупації. Але моя психіка зреагувала ось таким дивним для мене чином – з´явилися панічні атаки, і через це я не можу вийти з дому одна. Взагалі перший місяць я зовсім не виходила з хати. Я розуміла, що особисто для мене немає ніякої загрози – ніхто не схопить, не вкраде і нічого зі мною не буде, але організм реагував так – я виходила на поверх своєї будівлі, і не могла навіть винести сміття”, – розказує жінка.
Її донька з розумінням до цього віднеслась. Дівчина приносила продукти, воду та інші необхідні речі.
“Треба було щось робити, і я намагалася творити, бо я людина творча. Я вмію шити, вишивати, в’язати спицями та гачком. Але робота не йшла ніяка, окрім вишиванки”, – каже Ганна.
Одну з вишиванок майстриня почала робити ще до війни. Ця робота була пов’язана з картиною художника Брянського, яка є в нашому художньому музеї.
“Я зняла з неї малюнок, розрахувала підхрест і от саме ця вишиванка – це було єдине, що я могла тоді робити. Я не могла читати книжки, бо ніяка інформація не йшла до голови. Я не могла дивитися телебачення, бо спочатку це була тільки війна, а потім з’явилися рашистські канали, які я не могла дивитися. Зараз інформація у мене йде через ютуб. І я можу обирати, що дивитися”, – розповідає херсонка.
Окрім вишивки жінка вивчає іноземні мови, зокрема голландську.
“Вишиванку, яку я робила першою, так і називається – вишиванка Перемоги. Багато людей слідкувало за тим, як я її робила. Всі чекали, коли ж вона буде зроблена. Вона зроблена ще першого квітня. І чекає нагоди, щоб я могла її вдягнути”, – говорить вишивальниця.
За словами Ганни, їй було дивно чути від людей, які поїхали з міста, що ті, хто залишився зрадники.
“Не всі мають змогу виїхати. Безпечних коридорів для виїзду з міста також нема. Не всі мають транспортні засоби. Багато людей лишилися саме тому. А багато хто не хочуть покидати своє місто. Чи ми маємо право когось судити у цьому випадку? Я вважаю, що ні. Рік тому на одному з херсонських каналів я розповідала історію окупації Херсона фашистськими загарбниками, під яку потрапили мої дід та бабуся. І тоді кореспондент запитав мене – а як ви ставитеся до тих, хто лишився в Криму? І я тоді сказала – ми не знаємо, як самі будемо діяти, якщо раптом опинимося в окупації. Минув рік, ми тепер в окупації і кожен з нас задає собі ці питання”, – розказує херсонка.
Вишивка в житті жінки з’явилась в дитинстві. Її дідусь був актором. Одного разу вона потрапила на виставу “Майська ніч” і там побачила сорочки.
“Тоді я ще була дитиною, не розуміла технік виконання. Згодом дізналася, що це була машинна вишивка. Але тоді це були дуже гарні сорочки, з такими квітами – це було щось казкове. Трохи мама мені щось показала, а умовно професійно я почала вишивати років з дванадцяти”, – пригадує Ганна.
У кімнаті школяра, де навчалась майстерності ще дівчинкою, викладала Валентина Тимофіївна Продан. Вчителька вишивала гладдю великі масштабні роботи. Ганна потрапила на її виставку в кінотеатрі “Україна” і була вражена – вишиті величезні картини, в неї і вчилась першим стібкам.
“Мене завжди вабило українське вбрання. Я почала вишивати сорочки хрестиком. Це найпростіший елемент вишивання, але нічого спільного з українською вишивкою він не має, нажаль. Бо з´явився у середині 19 століття. Саме українська вишивка має 200-250 різноманітних швів. І це не хрест. Це лічильна гладь, штепівка, виколювання, вирізування, солов´їні вічка. Там дуже багато різноманітних елементів. Але ці сорочки, які я вишиваю зараз”, – каже майстриня.
Другу вишиванку жінка довго не могла почати, бо не було ниток. Спеціально для неї продавчині однієї з крамниць відкрились і Ганна почала другу сорочку. На ній зображені малюнки, які притаманні Закарпаттю – жовті, зелені, червоні.
Ганна говорить, що до Великодня не вишиває рушника, тому що не впевнена, що піде до церкви. Вона планує залишитись вдома та читати молитви, але на свято одягне українську сорочку.
Херсонка каже, що з початком війни кожен її ранок починався з телефонних дзвінків та запитань “ти як?” А потім люди, які виїхали, перестали поступово дзвонити.
“Для них кинути все – це був також стрес. І вони зараз живуть іншим життям. Телефонують все менше. І саме для цього я почала писати в інтернеті свої пости – хроніки вишиванки. Багато людей за цим слідкують, і це знак для них, що пані Ганна жива та творить, значить у неї все в порядку. Якось один день не виставила пост – і почалися дзвінки. Телефонували у меседжері навіть люди, яких я не знала. Етнічні поляки, які все життя живуть в своїй країні. Але вони казали “Ми віримо, що коли вишиванки ваші будуть завершені, буде наша перемога”. Я вірю в перемогу, в те, що Херсон буде вільним, незалежним, українським містом, щоб тут не казали”, – розказує вишивальниця.
“Після перемоги, перше, що ми зробимо – побачимось з друзями, які зараз розлетілися. І з тими, які тут. Коли буде Перемога ми всі вийдемо на вулиці міста, можливо, на Площу Свободи в сорочках, щоб побачити один одного”, – говорить майстриня.
Ганна Знахаренко додає, що ніколи не зможе пробачити цих подій і напевно вже не зможе побачити кількох своїх друзів із Маріуполя, бо вони пропали. Це буде боліти українцям все життя, але ми будемо відтворювати нашу вільну Україну і дихати повітрям нашої вільної землі.