Історія родини з Херсонщини, яка повернулася в рідне село
Родина пані Наталі з Посад-Покровського, що на Херсонщині, через російське вторгнення втратила бізнес, будинок та майно сім’ї пошкодили обстріли, а полоненого брата жінки вбили російські ракети. Але попри пережите, родина повернулась додому в рідне село. Про те, як планує відновлювати життя Наталя розповіла кореспондентам Суспільного
На початку березня колони російської техніки йшли через Посад-Покровське у напрямку Миколаєва. Отримавши відсіч від Сил оборони України, вийшли за село та розташували там свої позиції.
З середини березня і до звільнення Херсона населений пункт постійно обстрілювали з різного озброєння.
“Наш зять, приїхав нас забрав, каже, що в селі нема вже нікого. Я не вірила, не знала, що робити. Казав, що була два дні евакуація. А вже в той день уламки від ракет на городі були”, – каже Наталя.
З чоловіком та восьмирічним сином Наталя виїхала в іншу область. Та повернулись майже через вісім місяців, коли ЗСУ звільнили частину територій. На вулиці, де живе подружжя, їхній будинок єдиний, в якому можна жити. Інші згоріли від вибухів, зокрема і від фосфорних бомб.
“Дитина залишилась у Гайсині із донькою, бо і школа і тренування у нього. Куди, тут же ані води, ані світла, взагалі нічого нема. Дитина там поки”, – говорить Наталя.
До повномасштабної війни Наталя та Олег займались бізнесом – вирощували та продавали зелень.
“Город, теплиці. Ми круглий рік вирощували зелень та овочі в теплицях. Самі на себе заробляли, нам вистачало і в хату і дитину забезпечувати та дітям допомагати старшим. Опалення, плівки, все погоріло. Коли війна почалась, вже посадили розсаду, вже повилазила, порозсаджували в теплицях”, – розповідає жінка.
Двоє зятів Наталі служать в Збройних силах України. Військовим був і брат жінки, його вбили російські військові. Вони обстріляли колонію в Оленівці на Донеччині, де утримують військовополонених українців, серед них був і брат Наталі.
“З 2014 року на Донбасі був, була контузія у нього, вижив, живий. За рік до війни в полк “Азов” вступив і в Маріуполі був, вижив у Маріуполі. Полонили їх, виводили хлопців. І оце в липні він загинув”, – розповідає Наталя.
Замість розбитих вазонів із квітами під будинком Наталі експозиція з російських снарядів, які чоловік зібрав у дворі та поруч.
“Виходжу максимум на город, або до сусідів поруч. Всюди може бути заміновано. Біля двору недопалені краплі фосфору”, – говорить жінка.
Після повернення господарі прибирають та рятують те, що вціліло в будинку.
“Одна грубка вціліла. Це у мене тут я посуд мию, перу. А там у кімнаті у нас і спальня, і їдальня, і ванна – все в одній кімнаті”, – каже Наталя.
Планують полагодити теплиці й відновити свою діяльність, додає Наталя. Коли відремонтують електропостачання у селі, зможуть забрати додому сина.
“Зідзвонюємось. “Мама, коли приїдеш?” Кажу: “Синку, треба хату врятувати, дах треба полагодити, бо нам вертатись потім не буде куди”. “Ну, добре, мам, побудь. Я так зрозумів, ви, напевне, чекаєте, коли світло вам зроблять, щоб ви ж мене забрали потім?” “Так, синку, кажу, так”, – говорить Наталя.