Військовослужбовець Роман Кашпур пробіг марафон в Лондоні на протезі (фото)
Роман Кашпур на війну пішов добровольцем у 19-річному віці. Внаслідок тяжкого поранення втратив ногу, але не бойовий дух. Став спортсменом на протезі, а тепер зумів подолати дистанцію на марафоні в Лондоні. “Еспресо” поспілкувався з Романом Кашпурем, військовим-розвідником та ветераном АТО.
Народився Роман на Вінничині. Він двічі був переможцем Всеукраїнських змагань “Ігри Героїв” і встановив на протезі рекорд України, протягнувши літак Ан-26 вагою 17 тонн. Тепер до його перемог додався і марафон в Лондоні, на якому Роман здолав 42-кілометрову дистанцію на протезі.
“До війни я не був пов’язаний із армією. Але в 2016 році не міг просто спостерігати за тим, що відбувалось. Провчився трохи в університеті і пішов добровольцем у “Правий сектор”. Спершу був, як волонтер, активіст, але постійно було відчуття, що роблю недостатньо. Це прагнення зробити щось більше змусило і мотивувало мене піти на фронт”, – пригадує тодішні події Роман.
Вибір піти боронити країну був обдуманим та усвідомленим.
“Все життя я бачив, як мої батьки важко працювали за мізерну зарплату. Тому не хочу такого майбутнього для своїх дітей і хочу міняти це в нашій країні, але, насамперед, зараз головне – захистити свій дім і все, що для мене дороге. Тому я ще в 19 років вирішив йти на фронт”, – розповідає воїн.
В 2017 році підписав контракт із ЗСУ, на службу пішов в 74-ий окремий розвідувальний батальйон. В цьому підрозділі, під командуванням Олександра Колодяжного, який загинув в Мар’їнці в 2019 році, проходив службу.
На одному з завдань на Донеччині Роман підірвався на протипіхотній міні. Після шпиталю та реабілітації почав активно займатись спортом.
“Я не змирився і не змирюсь з тим фактом, що я в чомусь можу бути обмежений. Людина, якщо має руки, ноги, але зламалась психологічно, – то оце вже є інвалідність. Тому в моєму випадку ампутація не виявилась вироком, а інвалідність залишається лише записом на папері. Всі проблеми в голові. Вони починаються і закінчуються там”, – наголосив Кашпур.
Велику роль у його бажанні досягати нових цілей і продовжувати жити далі повноцінним життям, хоч і без ноги, відіграв саме покійний командир Колодяжний, який повернувся на фронт після третього поранення з пластиною в нозі, аби далі воювати.
“Він втік на фронт, бо боявся, щоб його не комісували. Спершу почав бігати, займатись спортом, а потім вже вводив розвідгрупи вперед на завдання. Кожен ранок в нього починався з обов’язкової зарядки і пробіжки. Навіть після своєї смерті він залишив стимул жити далі, а головне розуміння, що в житті головне – бажання”, – зізнається він.
Так само, як колись його командир втік на фронт, вчинив і Роман Кашпур під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Протез не став на заваді виконанню бойових завдань. 24 лютого евакуювавши свою родину в безпечне місце, сам повернувся в Північну Салтівку до Харкова, у свій підрозділ, що згодом увійшов до спецпідрозділу “Кракен”.
“Я мав усвідомлення, що вже не такий боєць, як був колись, бо протез – це все ж таки штучна кінцівка. Перші півтора місяця тривала моя активна боротьба – і штурм, і передова. Очікували російські колони, які мають заходити в місто. Тоді мене найбільше вразила українська єдність, ентузіазм і героїзм наших людей. Українці голіруч кидалися на танки. Коли ми їхали на перший штурм Харкова в березні, ще про ленд-ліз ніхто нічого не чув. Ми в прямому сенсі на джипах, на пікапах їхали на танки, авіацію і переважаючі сили російської армії. Але всі, як один знали, чому ризикують, на що йдуть, і це лише додавало впевненості в нашій перемозі. Цей український дух нікому не зламати та не перемогти”, – зазначає Роман.
Допомагала триматись родина і діти. І не лише рідні, а їх у нього двоє, а діти всієї країни.
Спортом Роман займався ще з юного віку – вулична силова гімнастика, футбол, єдиноборства. Після поранення – кросфіт, стронгмен і вже задумувався про марафон.
“В мене в голові дуже довго крутилась ця ідея, але повномасштабна війна трохи відтермінувала задум. Зараз завдяки марафону намагаємось залучити кошти на протези верхніх кінцівок для важкопоранених військових. Вже зібрали 92 тисячі зі 100 потрібних, але продовжуватимемо залучати інвесторів”, – додав Кашпур.
Ще одна проблема, про яку спортсмен просить активно говорити у всіх соцмережах і доносити до вищого керівництва держави – запровадження спеціальних програм по навчанню протезистів.
“Це велика проблема, бо в Україні відсутні державні програми для програм по забезпеченню якості навчання протезистів. На таку кількість поранених якість протезування буде падати через брак висококваліфікованих спеціалістів. Як каже мій протезист, якщо він робить п’ять протезів у місяць, то це добре і якісно, але якщо починає робити більше протезів, якість падає. Завдання держави – фінансування і відкриття шкіл із забезпечення цією вузькокваліфікованою освітою”, – говорить військовий.