Зв’язківиці Віті доводиться працювати під шквальним вогнем захищаючи рідну Батьківщину
Військова 45-ї окремої артилерійської бригади за освітою вчитель географії. Але після закінчення університету вирушила у військо. Про молоду жінку-військову написало Еспресо.
Віта з позивним “Штефка” – військова 45-ї окремої артилерійської бригади Збройних сил України. Свій шлях у війську дівчина почала ще 2018 року. Після завершення університету підписала контракт на службу в армії. Таке рішення ухвалила під час Революції Гідності. Тоді навчалася в університеті, брала активну участь у подіях Майдану.
“Я не могла стояти осторонь, коли в країні таке відбувалося. Брала участь у регіональних мітингах, пізніше виїжджала в Київ з друзями, з батьками”, – наголошує Віта.
Віта за освітою викладач географії. Втім жодного дня не працювала за професією. Одразу після завершення університету підписала контракт і вирушила у військо. Тоді дівчину поставили перед вибором – бути діловодом або ж працювати зі зв’язком.
“Спочатку всі ці апарати зв’язку були для мене новими й незрозумілими. Втім нам давали хорошу базу та якісне навчання, тому вдалося розібратися в усьому”, – каже Віта.
Протягом кількох років дівчина навчалася у війську. Розуміла, що війна, яка розпочалася на Донбасі, не може заморозитися. Передбачала, що буде більш потужний російський наступ на Україну. Тож те, що сталося 24 лютого 2022 року, не стало несподіванкою. Початок великої війни Віта зустріла у військовій частині й одразу почала готуватися виїжджати в зону бойових дій.
“Ми були організаційним ядром, приймали людей у бригаді. Працювали з чоловіками, яких до нас відправляли військкомати. Мене вразило, що чимало людей приїхали з-за кордону, щоб стати на захист країни. Я була шокована й горда за те, що люди такі свідомі”, – розповідає про свою роботу на початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну Віта.
Після певного злагодження Віта вирушила на Запорізький напрямок. Завданням було тримати південний фронт, допомагати піхоті артилерійським вогнем. Тоді дівчині довелося налагоджувати зв’язок у бойових умовах. Забезпечили всім, але доводилося працювати під шквальним російським вогнем і забезпечувати зв’язок між підрозділами. Знати апаратуру та засоби, їхні можливості дуже важливо. Теорія та практичні навички, які отримала до початку війни, багато допомогли, але їх не зрівняти із труднощами, які виникали під час бойових умов у реальному часі, де рішення потрібно приймати миттєво.
Зв’язок доводилося розгортати між підрозділами, які розташовувалися в межах 50 кілометрів один від одного. Тому встановлювали ретранслятори на висотах. Знайти вежу мобільного зв’язку, елеватор чи будівлю, щоб якнайвище підняти антени, було за щастя. А ще потрібно було живлення та організувати взаємодію із власником, щоб мати доступ до обладнання. На це необхідний був час, якого постійно бракувало. Водночас зв’язок був терміновою потребою, бо це передавання інформації для підрозділів, управління і взаємодія між ними. А часто – й життя побратимів. Потрібно було працювати в незнайомій місцевості, їздити по важких розбитих дорогах, зорієнтуватися, куди їхати, розрахувати безпечний маршрут. Чимало речей потрібно було обдумувати завчасно, щоб у найкоротший термін налагодити зв’язок.
“Одного разу, ми потрапили під артилерійський обстріл. Нам, щоб забезпечити зв’язок, потрібно було встановити ретранслятор на вежу й налаштувати його. Це місце і прилеглу територію обстрілювали вже третій день, ми про це знали, але завдання мусили виконати. Під час роботи ми побачили, що літає російський безпілотник. П’ять хвилин, як він злетів – і відразу почався артилерійський обстріл. Нам пощастило, що вже виконали свою роботу й відійшли від вогневого ураження”, – пригадує Віта.
Нині підрозділ військової воює на Бахмутському напрямку. Віта зізнається, що налагоджувати зв’язок там стало важче. Раніше росіяни використовували кілька машин для радіоелектронної боротьби, які діставала наша артилерія. А зараз перейшли на окопні станції. І це створює додаткових клопотів зв’язківцям.
“Малі компактні станції, які глушать зв’язок між безпілотниками, вони використовують зараз. Тому зараз великі втрати БПЛА на фронті”, – каже Віта.
Зв’язок відіграє важливу функцію на фронті. Адже це комунікація між підрозділами. У зоні бойових дій немає телефонного зв’язку, тож робота зв’язківців – знайти альтернативні засоби, налаштувати їх, зашифрувати, аби військові змогли безпечно передавати інформацію.
“Без зв’язку немає управління. Це фраза, яка характеризує всю роль і весь аспект того, чим займаються зв’язківці. Ми завжди в тіні, про нас згадують тільки тоді, коли зв’язок не працює”, – сміється військова.
Віта зізнається, що військова служба стала для неї рідною. Тому не планує залишати службу у Збройних силах України. Впевнена, що саме у війську продовжить свій шлях.