Херсонець, якого російські окупанти утримували на туристичній базі (фото)

Розповідь Євгенв з Херсрну, якого російські окупанти тримали ув’язненим 148 днів. Історію юнака розповіла Медійна Ініціатива.

Йому 24 роки, до повномасштабного вторгнення РФ в Україну працював шкільним вчителем. 27 липня 2022 року разом із батьками та братом вирішив виїхати з окупованої Росією Херсонщини за кордон. Виїжджати наважилися через Крим. На контрольно-пропускному пункті в Армянську на них чекала фільтрація. Євген чув, що особливу увагу росіяни приділяють перевірці телефонів, тому заздалегідь видалив все, що могло їх зацікавити.

“Росіяни мали спеціальні програми на комп’ютері, вони під’єднали мій телефон, відновили видалені файли і дізналися, що я надсилав Збройним силам України інформацію про переміщення російської техніки. Мене відвезли до відділення ФСБ в Армянську. У кімнаті відпочинку відділення ФСБ в Армянську із броньованими затемненими вікнами та великим диваном утримували ще двох чоловіків, яких теж затримали на КПП”, – згадує Євген.

За декілька днів Євгена перевезли в інше відділення ФСБ – у Сімферополь.

“На території ФСБ Сімферополя мені на очі пов’язали мій рушник, який витягли з рюкзака. Мене завели до камери в холодному та сирому підвалі з цілодобово увімкненим світлом і одним на двох ліжком. Їжу приносили двічі на добу”, – продовжує Євген.

Другого серпня до Євгена прийшов слідчий. Він вивів хлопця в окрему кімнату і повідомив, що йому загрожує від 12 до 20 років ув’язнення за шпигунство, тому краще якнайшвидше у всьому зізнатися. На першому допиті в Євгена зібрали паролі від всіх соціальних мереж. Слідчий казав, що було б краще, якби він просто чекав на нову владу, а не займався дурницями. Потому повідомив, що Євген має переїхати в інше місце.

“31 липня мені скотчем зав’язали руки за спиною, надягнули шапку на очі та запхали в багажник автівки. Повезли, як згодом виявилося, в СІЗО № 1 у Сімферополі. Щойно мене витягли з автомобіля, російські військові, які всюди в СІЗО супроводжують українців, заламали мені руки і наказали опустити голову до рівня колін. У будівлі мене роздягли, обшукали і вдарили в живіт. Чоловік, якого привезли до СІЗО разом зі мною, почав обурюватись, що росіяни не мають права його бити. За це йому дісталось ще більше, ніж мені. Далі повели до лікаря, де я підписав згоду здати кров на аналіз. В іншому кабінеті я мав заповнити анкету, де треба було вказати паспортні дані, склад сім’ї, місце проживання та політичні погляди. Серед інших там було питання про те, як я ставлюсь до розколу Київського та Московського патріархатів УПЦ. Далі мене водили коридорами з мішком на голові та періодично били в живіт, а потім завели до камери, де вдарили ще разів десять”, – говорить Євген.

Три дні Євген провів в одиночній камері, після чого його перевели в іншу, де утримували трьох цивільних українців. Співкамерники Євгена перебували в заручниках з весни, тому не мали достатньо одягу та взуття. Чоловіки раділи, коли когось підселяли до них і швидко відпускали, бо такі люди могли залишити свій одяг бранцям.

“У СІЗО українцями займалася людина, яку називали капітан. Він був начальник над наглядачами і конвоїрами, стежив за порядком, періодично допитував нас. Йому приблизно 40 років, зовні схожий на татарина. Міг усміхнутися, а іноді навіть розмовляв із нами. Та більше грав добряка, бо насправді навіть не намагався нам допомогти”, – пригадує чоловік.

У СІЗО № 1 українцям не надавали медичну допомогу. Іноді до заручників приходив лікар, який пояснював, що на українців медикаментів не виділяють.

“31 серпня мене знов відвезли до будівлі ФСБ в Сімферополі для перевірки на поліграфі. Чоловік, який проводив тест, постійно клацав запальничкою, тому було складно зосередитися”, – каже Євген.

Євгена утримували в СІЗО № 1 до середини осені. 22 жовтня о 3:00 годині ночі до камери хлопця постукали конвоїри і наказали всім збирати речі. Наляканих українців розсадили по автозаках. Багато хто вирішив, що їх повезуть у Росію. Співкамерник Євгена потрапив до автозака, де був Олександр Бабич, міський голова Голої Пристані, окупованої на лівому березі Дніпра в Херсонській області. Бабича росіяни викрали наприкінці березня минулого року і з тих пір утримують у СІЗО Сімферополя, заперечуючи це і не висуваючи йому жодних звинувачень. В автозаку Бабич мав піднесений настрій, підбадьорював інших заручників та висловлював надію на швидку деокупацію Херсона та перемогу України. У камерах на третьому поверсі українцям видали постільну білизну зі штампом «СІЗО № 2».

“Наглядачі ділились на працівників СІЗО та військових. Останні перейшли з СІЗО № 1, ми впізнали їх за голосами. І хоч побутові умови стали кращими, ставлення змінилося на суворіше. Був листопад, багато хто на той час вже пів року не бачив сонця, нас почали виводити на прогулянки. Хлопці, в яких не було теплого одягу, стояли надворі в літніх капцях і мерзли. Але жалітись чи відмовитися від прогулянки не можна, бо за це били”, – розповідає колишній бранець.

Батьки Євгена найняли адвоката, який постійно писав в орнани ФСБ, зметою знаайти чоловіка. Врешті росіяни визнали, що утримують Євгена в СІЗО, надіслали адвокату відповідь, що Євген має належні умови утримання і нічого не потребує. Крім того, росіяни записали з Євгеном відео, на якому той говорить, що він співпрацював із СБУ, налаштовував херсонців на допомогу Україні, а на час розслідування своїх дій добровільно погодився сісти в СІЗО і не має претензій до адміністрації.

“25 листопада мене викликав капітан і на камеру повідомив, що виносить мені офіційну пересторогу в тому, що я усвідомлюю, що міг завдати шкоди РФ, і більше так не чинитиму”, – говоить чоловік.

Андрій Яковлєв, керуючий партнер АО «Амбрела», експерт МІПЛ, вважає, що винесення пересторог – це спосіб залякування.

“Кримінальне провадження виконує функції покарання і превенції. Мета перестороги – добитися ефекту превенції. Тобто росіяни фіксують правопорушення, але не карають за це, а виносять попередження. Таким чином вони підтверджують, що тримали людину небезпідставно, але розібралися, вважаючи, що достатньо її попередити, аби вона більше такого не вчиняла. Водночас пересторога виконує функцію залякування, аби підкорити людину, зменшити її активність, показати, що вона перебуває на гачку”, – пояснює адвокат.

Для цього росіяни ретельно фіксують і оцифровують інформацію про українців, яких затримують. У майбутньому такі електронні бази допомагатимуть Росії ідентифікувати неблагонадійних людей.

“Наступного дня мені віддали паспорт, рюкзак і посадили до автівки разом з іншими двома заручниками. Цих хлопців висадили, одного – на автовокзалі, другого – поруч із магазином. Мені ж сказали, що я маю заночувати в готелі та повідомили, що мене там охоронятимуть. Я дуже здивувався, але все ще мав надію, що на ранок мене відпустять додому”, – розповідає Євген.

Євгена попередили, що в разі спроби втечі можуть прострелити йому коліно. У готельному номері дозволили прийняти душ, замовили Євгену макарони з котлетою. Самі ж пили пиво з креветками та дивились телевізор.

“Вони повідомили мені, що ЗСУ звільнили Херсон та підірвали Керченський міст. Уважно слідкували за моєю реакцією. Сказали, що їм цікаво, чи обрусів я за час полону. Я щосили намагався приховати радість, почав казати, що дуже переживаю, чи не постраждали цивільні під час цих операцій.   Потім натякнули, що мені час спати. Я лежав у ліжку і все думав, чому тих двох хлопців просто відпустили, а мене привели в готель, та чи не планують росіяни мене придушити під час сну. Поруч зі мною на ліжку ліг один із них”, – говорить чоловік.

Наступного дня Євгену на очі натягнули шапку, руки за спиною зафіксували будівельними стяжками і посадили в автомобіль, де були військові РФ.

“Я все ще мав надію, що мене відпустять. Та коли машина виїхала на дорогу, вимощену плитами, і від коліс з’явився характерний стукіт, я зрозумів, що мене везуть по Арабатській стрілці в напрямку села Генгорка. Машина зупинилась, мене завели до дерев’яного будиночку, які за радянських часів встановлювали на територіях туристичних баз”, – говорить Євген.

Росіяни утримували громадян України на самому березі Азовського моря в дерев’яних будиночках, розташованих у два ряди. Євген припускає, що на базі перебували більше 30 заручників. Раніше про це місце утримання відомо не було.

“На допити цивільних водили в інший будиночок, били руками і ногами, змушували зізнаватись, але не казали, в чому. Якщо людина не зізнавалася, до її пальців під’єднували струм. Одним із моїх співкамерників був колаборант із Херсонщини на ім’я Юрій, йому було 70 років, росіяни підозрювали його в махінаціях із грошима, які РФ виділяла для окупованих територій. Після допитів зі струмом його пальці безконтрольно згинались і розгинались, він не міг тримати ложку”, – свідчить Євген.

Серед співкамерників Євгена був чоловік 52 років на ім’я Славік. Він розповідав, що його схопили в Каховці, звинуватили в передачі інформації про військових РФ до ЗСУ, сильно катували, засипали землею живцем у канаві разом із трупами, витягали і знову кидали туди, били струмом, майже не годували, а потім привезли сюди на базу.

“Одної ночі Славіку стало зле. Він лежав поруч зі мною, коли раптом став важко дихати і хрипіти, в нього сильно боліла голова, очі були розплющені, він ні на що не реагував. Хлопці стали грюкати у двері, вимагаючи, щоб конвоїр привів лікаря. За п’ять хвилин до будиночку увійшов молодий росіянин, військовий лікар. Він дав Славіку заспокійливі та лишив ще одну пігулку. Здавалося, що Славіку стало краще, він намагався нам щось сказати, але мова була нерозбірливою. Потім заспокоївся, ліг і заснув, а за деякий час припинив дихати”, – розповідає чоловік.

На базі утримували священника на ім’я Богдан із Новотроїцького району. Богдан залишив нам свічку та ікону і військові забрали його, щоб він відспівав Славіка. Заручникам невідомо, куди поділи тіло Славіка.

“Хлопці, які перебували на базі вже довгий час, розповідали, що туди привозили полонених українських військових з херсонського напрямку. Їх тримали в будиночках, а потім відправляли на обмін. Одного важкопораненого відправили на лікування до Криму. У будиночку, в якому його тримали, всі речі залишилися в крові. Повз нашу камеру до туалету вели трьох полонених українських льотчиків. Відомо, що льотчики мали кращі умови за цивільних. Вони спали на ліжках та грілись обігрівачем”, – розповідає Євген.

Також на базі тримали російських військових, яких так карали за пиятику, бійки та порушення військового статуту. Росіян не допитували і не катували, їх годували в першу чергу, а рештки роздавали українцям.

“Одного разу ми не на жарт перелякалися, коли почули, що вантажівкою на базу заїхали п’яні чеченці. Вони почали кричати і погрожувати конвоїрам, вимагаючи повернути їм їхніх солдатів. Ми боялися, щоб вони не довідались, що тут утримують українців і не перестріляли нас”, – розповідає чоловік.

21 грудня працівники ФСБ вивезли Євгена до Генічеська. Потому він безперешкодно перетнув адмінкордон із окупованим Кримом та через територію РФ виїхав до однієї з країн Європи.