Активіста з Херсонщини російські окупанти жорстоко катували різними способами (фото)
Олексій – громадський діяч, який фільмував перші кадри вторгнення російських окупантів у Скадовськ. Чоловік тричі потрапляв до російської катівні. Олексій розповів медіа ресурсу ZMINA, як російські військові поводились з цивільним населенням та про своє перебування в російській катівні.
Перші місяці війни Росії проти України в Скадовську на адміністративних і державних будівлях майорів український стяг. Було відчуття наче росіяни оминуть місто і відразу підуть на Херсон. Російська армія окупувала Скадовськ всередині березня. На той час Скадовськ залишився без поліції, СБУ та військових.
“24 лютого в місті з будь-яких органів державної влади залишились тільки поліція охорони і мер. Ми думали над тим, щоб сформувати опорний пункт поліції у приміщенні колишньої аптеки, яке не використовувалось. Там два поверхи, хороший підвал, таке місце дуже згодиться, раптом що, для гуманітарного штабу мікрорайону”, – пригадує активіст.
Того дня, Олексій вирішив йти в міську раду, а по дорозі зайшов у місцевий відділок поліції. На той момент він вже був закритий. Всіх поліцейських підняли по тривозі і повезли до Херсона, а звідти вже в Миколаїв. З перших днів війни Олексій разом з скадовцями патрулювали місто. Головною метою чергування була безпека і захист від мародерів.
“Як тільки російські окупанти зайшли до міста, вони одразу викрали мера. На центральну площу заїхав зведений загін Росгвардії. Їх було до 200 осіб, 30 з них в повному бойовому спорядженні. Загалом з ними заїхали 50 машин. Це були бойові машини, легка мотопіхота, польові кухні, крани, бульдозери, автобуси та цивільні вантажівки. Поселились вони у дитячому таборі, де й зробили катівню. Згодом зайняли відділення поліції, а підвал використовували, як камери СІЗО, в яких тримали і допитували людей”, – розповідає активіст.
“Коли вони зайшли в місто, то наказали всім поводитись чемно, з прапорами не бігати, на мітинги не виходити, росіян не ображати. Українські прапори знімали не відразу, тому місцева влада могла хоч якось виконувати свої функції. Патруль також працював до моменту зміни прапора”, – каже активіст.
Російські окупанти наказали людям, щоб ті дотримувались комендантської години. Так тривало впродовж якогось періоду:
“Після викрадення мера, його першого заступника і секретаря міськради мешканці Скадовська почали виходили на мітинги. Багато людей встигли зафільмувати цей момент, деякі зйомки навіть потрапили в національний телерадіомарафон “Єдині новини”. Тоді ж відбувся й розгін мітингувальників. Він був достатньо жорсткий, російські солдати почали стріляти вгору, кидали світлошумові і газові гранати”, – згадує Олексій.
Відтоді люди почали розуміти, що після проукраїнських мітингів можуть бути наслідки. Росіяни почали переслідувати активістів. Першим забрали знайомого Олексія, який мав проукраїнські погляди та був активним під час мітингу біля міськради.
“Забрали мого знайомого. Відпустили живим, але він мав поламані ребра, струс мозку, відбиті нирки. Інший мій знайомий попередив, що цікавляться і мною”, – каже Олексій.
Загалом активіста вивозили для так званих “розмов” тричі, четвертий раз він мав контакт з російськими окупантами, коли забирав свої конфісковані речі.
“Перший раз по мене приїхали, коли мене не було вдома. Зрештою росіяни вийшли на патруль, і вже з патруля до мене хлопці подзвонили та передали стан справ і чого саме від мене хочуть. Я встиг підчистити свій телефон, бо мав різні контакти та фотографії. За великим рахунком я з військовими контактів не мав, нічого їм не передавав, звичайний міський активіст. Тоді мені сказали приїхати до міськради”, – згадує Олексій.
У приміщенні міськради на Олексія вже чекали росіяни. Надягли на голову шапку, приставили до тіла автомат і завели до “бобіка”. Там наказали лягти на підлогу, тримати руки за спиною і в такому положенні повезли до катівні в дитячому таборі “Слава”.
“Якийсь час мене били, бо треба було бити. Коли нарешті зрозуміли, що я прийшов “добровільно”, сказали: “Будемо по-іншому з тобою розмовляти, нормально”. Але хвилин за 15 знову почали бити тією ж самою битою”, – розповідає Олексій.
Під час катувань росіяни звернули увагу на чистий телефон активіста. Мовляв, якщо нема що приховувати, то чого телефон порожній. Били здебільшого битою. Застосовували також електричний струм, затискали плоскогубцями пальці, били молотком по м’язах.
“У них була інформація, начебто я взагалі мало не Джеймс Бонд. Вони знали, що я був адміністратором групи в соцмережах, що робив контент у Скадовську, що дружу з мером міста і на нього працюю”, – розповідає Олексій.
Олексію кололи якийсь незрозумілий препарат і називали його отрутою. Катування тривали з обіду й до ночі. Після катувань Олексій мав поламані ребра, струс мозку. Пальці після плоскогубців стали на якийсь час наче дерев’яними. Перший раз активіста протримали в катівні 20 годин.
“Дали мені шість аркушів паперу і сказали, щоб я здав мера. Я писав там різну дурню. А потім на камеру все це читав. Сказали начебто я сам до них прийшов, щоб звернутись до скадовців: щоб не провокували військових, щоб цивільні займались своїм цивільним, а військові будуть – військовим”, – пригадує активіст.
Через два тижні після виходу з катівні росіяни знову прийшли до Олексія. Сказали приїхати забрати речі, які були конфісковані, й додали, що мають поставити ще одне питання активісту.
“Тоді саме мер покинув місто і, мабуть, вони дивилися чи я, як “головний агент”, не поїхав теж”, – припускає Олексій.
Коли за Олексієм прийшли вдруге, то вже застали його вдома. Цього разу серед ночі вломились шестеро людей з автоматами.
“Того разу везли вже в цивільному мікроавтобусі. Привезли в табір, до тієї ж кімнати, де катували і першого разу”, – каже Олексій.
Між першим і другим разом у катівні минуло півтора місяця. Час, коли активіст перепочив і відновився від побоїв російських військових. Чому забирали другий раз не розумів. Бо ж “домовлялись”, що він нічим займатись не буде, ніякого громадського активізму.
“Залишили на ніч, сказали, що прийдуть зранку. Відповідно вночі не били, що не могло не радувати, бо хлопці розказували, що, як їх туди привозили, то приковували до сходів між першим і другим поверхом, і вони так цілу ніч на витяжці, на носочках стояли”, – згадує Олексій.
Туалетів у кімнатах катівні, де тримали скадовців, не було.
“Я знайшов одну порожню півлітрову пляшку, наполовину повну з сечею півторалітрову. Кажу: “Давайте я приберу, винесу, тут хлопцям ще будуть, пляшки потрібні”. На що мені відповіли, що не треба прибирати, що я буду яму копати”, – пригадує активіст.
По нього прийшли зранку. Погрожували, говорили, щоб поїхати додому, він має чимось зацікавити російських військових. Телефон Олексія був весь час у російських окупантів на перевірці.
“Прийшли вранці, натягнули шапку на голову, дали лопату і повели на вулицю. Вивели до колишнього стадіону і сказали копати траншею чотири метри в довжину і один метр в ширину. Глибина в людський зріст. Думав, що копаю яму собі. Але цього разу теж пронесло. Як викопав – відпустили. І наприкінці запитали, чи все я зрозумів, і чи не буду “дурнею” займатись”, – каже Олексій.
Копання ями, як елемент психологічного тиску зустрічався в історіях людей з інших звільнених від росіян громад. Такий собі “виховний процес”.
“Якось, коли вони між собою розмовляли, я почув, чого мене забирають. Казали, що таких активних людей, як я, треба кожен місяць смикати, бо ми знову починаємо тихцем займатись активізмом”, – каже Олексій.
Коли представники Росгвардії вчергове прийшли до активіста додому, його не було. Через батьків російські окупанти передали, щоб він приїхав до них з паспортом у колишній відділок поліції.
“Я приїхав. Нікого, хто б міг зі мною поговорити, не було. Чергові записали мої дані, і я пішов. Через пару днів залітає додому “кримінальний розшук”. Приїхали в поліцію. Ті підтвердили, що я до них приходив, як і було наказано. Росіяни наказали роздягатись і йти в камеру. Сидів в камері в трусах і босий чотири години. Згодом приїхали шестеро росіян, хто з автоматом, хто з пістолетом, хто в формі, хто без, і знов до мене: “Давай розказуй, що знаєш, де партизани. Я нічого не сказав. Хвилин 20 мене помусолили і під вечір відпустили. Віддали одяг, паспорт, а про телефон сказали “не приймали”, – говорить Олексій.
Зі Скадовська активіст виїхав наприкінці липня. За декілька днів до того до нього додому знову приходили росіяни, але настирливими не були. Стукали – він не відкрив, ті розвернулись і пішли. Після цього приходу, Олексій вирішив виїжджати через Крим у Грузію, а згодом до Німеччини.
“Коли мене забрали перший раз, то говорили, щоб не намагався нікуди їхати. Бо начебто я невиїзний, мої дані є на блокпостах, і максимум, куди доїду, то це до Херсона, а там знають, що робити з такими, як я”, – пригадує активіст.
На в’їзді в тимчасово окупований росіянами Крим, всі проходять співбесіду. Чекати на неї довелось кілька годин. Забирали телефон і документи. Втім, активісту пощастило, що російські служби між собою не завжди спілкуються, відповідно про допити Олексія ніхто не дізнався, як і про наказ не виїжджати.
“Оскільки росіяни мене регулярно допитували, то я розумів, як треба говорити з росіянами. Не треба казати правду чи неправду, треба розказати максимально зрозумілу для них історію”, – пояснює Олексій.