Росіяни використовують людей на Херсонщині, як живий щит
Давидів Брід — село на межі Херсонської та Миколаївської областей. Через нього пролягає найкоротша дорога з Кривого Рогу до Херсона. Цим шляхом їздила волонтерка Валентина (з міркувань безпеки справжнє ім’я жінки ми не називатимемо). 17 травня колону цивільних авто, в якій була й жінка, біля Давидового Броду російські військові обстріляли із “Градів”. Валентина втратила друга, проте самій їй вдалося вирватися. Тепер вона намагається врятувати людей, яких росіяни досі не відпускають з селища, пише Суспільне.
Валентина — працівниця медичної галузі Херсона. Коли розпочалася війна, вона вивезла дітей до Польщі та повернулася до рідного міста — допомагати іншим. З двома друзями евакуйовувала людей, зокрема онкохворих дітей, до міст, підконтрольних Україні. Назад поверталася з ліками для херсонців. Одного з побратимів Валентина втратила у квітні — він підірвався на міні. Другий загинув під обстрілом 17 травня.
За словами Валентини, колона з Кривого Рогу до Херсона виїхала за три дні до того, як її обстріляли у Давидовому Броді:
Ми всі їхали у Херсон. Хтось віз гуманітарну допомогу, хтось медикаменти до лікарень. Я везла ліки, зокрема для онкохворих. У колоні було 90 авто, а людей десь 140 — 90 чоловіків, 40 жінок та семеро дітей. У Давидовому Броді був перший російський блокпост, який ми мали проїхати. Але нас зупинили й три дні не пропускали через міст. Якби ми його пройшли, далі було б легше — пропуски у нас були.
Колону обстріляли 17 травня, десь після п’ятої вечора. Хтось там був чи інформатор, чи провокатор — я не знаю, як це сталося. Але за 15 хвилин до обстрілу деякі машини виїхали, а ми залишилися. І виїхала та машина, через яку нас тримали — хлопець з херсонськими номерами. Коли був обстріл і люди хотіли з того місця виїхати, на блокпості відкрили вогонь: “Стійте, стійте, ми вас не пустимо”. Ми всі повтікали у село. Мій друг загинув.
Коли закінчився обстріл 17-го, я бачила десь п’ятьох загиблих. Двох я з місцевими жителями похоронила наступного дня — пані Наталю та пані Ольгу. Одна була ціла, а друга… ми голову не знайшли. Це дуже-дуже важко бачити.
Поранених дозволили вивезти?
Так, поранених всіх до лікарні у Бериславі відвезли (за даними Херсонської обласної прокуратури, йдеться про шістьох поранених – ред). Ми зідзвонювалися. Деякі вже у Херсоні з сім’ями. Деякі поїхали до Кривого Рогу. Трьох людей я врятувала — це 100%. Вони живі. Це люди, яким я вчасно надала медичну допомогу.
Всім іншим виїхати не дозволяли. Ми автівки, які ще на ходу були, перегнали до села і сиділи у підвалі, тому що там лінія фронту, розумієте? Їжа є, вода є, але ж постійно під обстрілами. І машини, які за нами хотіли приїхати ще першого дня, теж обстрілювали. Починається обстріл дороги, як тільки виїжджають цивільні авто. У їхні військові машини ніхто не стріляє.
Ви знаєте, який саме російський підрозділ стояв на тому блокпосту?
Не знаю. Росіяни.
Вони пояснювали, чому не пропускають?
Може, ми їм були потрібні як живий щит, щоб наші не стріляли й не могли наступати. Я змогла виїхати звідти за три доби після обстрілу. Мені пощастило. Домовилися наші родичі. Ми мали п’ять хвилин. Було домовлено за одну машину — сім’я з дітьми виїхала і я. І то мене там не повинно було бути, мали вивезти тільки тіло мого побратима. Я просила тільки за тіло, щоб забрали родичі і його похоронили. Але мені пощастило. Один з офіцерів сказав, що мені можна сідати у машину і їхати до Херсона. Інших не пустили.
З Давидового Броду ми швидко доїхали, нас майже ніде не зупиняли. Тільки на одному блокпосту зупинилися — тіло друга перенесли з нашої броньованої машини у похоронну. Десь за годину-півтори доїхали до Херсона.
Скільки людей з колони залишається у Давидовому Броді?
Сьогодні мої друзі забрали жінок. Залишилося десь 10 чоловіків. Їх треба рятувати, якось домовлятися, щоб не стріляли. Вони перебувають на першій вулиці, перед мостом. Там страшно і небезпечно. Спиш, їси, ходиш до туалету у підвалі. І там є ще місцеві — десь до ста людей.
Там є десь машини, які на ходу. Моя машина теж там залишилася — з ключами та документами. У ній лишилися ліки, дуже потрібні для нашого міста. Частину ліків я, правда, взяла з собою. Зокрема для онкохворих у дитячій обласній лікарні.
Ми складаємо списки тих, хто там залишився. Там один телефон, з яким є зв’язок. Будемо вирішувати, як їх можна забрати. Їм хоча б зелений коридор на одну годину. Цього достатньо було б, щоб всі виїхали. Можливо, Червоний Хрест долучити. Я думаю, що це буде оптимальний варіант. Ці люди мені стали рідними за ці шість днів. Коли ти п’єш з однієї чашки, спиш в одному місці, обіймаєш сусіда, заспокоюєш його. Їм треба допомогти.
Ви залишатиметеся у Херсоні?
Я повернулася до рідного міста. У мене поки досі шок. Розв’язали питання з тілом побратима. Йому було 44. У Херсоні чути вибухи здалека, але вони вже не лякають після того, як чула їх зблизька. Я планую залишатися у Херсоні поки, я потрібна тут. Я офіційно ще працюю, ходжу на роботу, допомагаю людям. Діти мої у безпеці, за кордоном. Мене у Херсоні не було 11 діб. Я поки не можу відповісти, яка зараз ситуація з ліками та їжею, але коли виїжджала, то майже вся продукція була вже іншої країни. Ціни стабілізувалися, але у людей закінчуються гроші, роботи майже немає. Тому чекаємо, коли наші хлопці допоможуть.
***
Херсонська обласна прокуратура після обстрілу колони біля Давидового Броду відкрила кримінальне провадження за фактом порушення законів та звичаїв війни, поєднаних з умисним вбивством (ч. 2 ст. 438 КК України). Розслідування триває.
Під російською окупацією український Херсон перебуває з початку березня.
Авторка: Інна Білецька.