Український військовий, який брав участь у боях за Антонівський міст отримав Героя України після бою

Дмитро Чавалах – командир мотопіхотної роти 11-го батальйону 59-ої бригади. Підрозділ проривав Антонівський міст. Завдяки цьому прориву з лівобережжя змогли переправитись багато техніки та військовослужбовців ЗСУ. У бою за Антонівський міст Дмитро отримав важке поранення і був евакуйований до Херсона. Тривалий час його переховували медики, коли в місті вже господарювали російські окупанти. Від медсестри Дмитро і дізнався, що отримав звання Героя України і орден “Золота зірка”. Свою історію Дмитро Чавалах розповів Суспільному.

23-го лютого 2022 року Дмитро був на полігоні, відпрацьовував злагоджені дії батальйону бригади. Далі мала бути відправка в зону проведення операцій об’єднаних сил. 24-го лютого він прокинувся від вибухів. Наказ – рухатись у напрямку Чонгар-Каланчак. Підрозділ не доїхав до місця призначення – на них посипались удари з повітря.

“Два літаки пролетіли дуже низько над нами. Ми не знали, чиї. Майнула думка: не відстрілялись – значить свої. Але коли вони почали заходити на нове коло, ми зрозуміли, що літаки не наші. Пролунала команда: “Повітря”. Ми роз’їхались. Літаки відбомбили і почали заходити втретє. І далі як у фільмах про супергероїв з’явився наш літак і збив один російський. Другий погнався за нашим літаком. Я не знаю, яка доля у цього авіатора, але він просто нас врятував. Після авіаудару було зрозуміло, що наших сил недостатньо і ми повернулись ближче до полігону”, – розповів військовослужбовець ЗСУ.

Вже йшли бої за Антонівський міст. З гелікоптерів на міст висадився російський десант. Перша танкова колона ЗСУ прорвала позиції російських військ. Взяла на себе основний удар. Наступна група російських штурмовиків майже оточила підрозділ Дмитра Чавалаха.

“З одного боку сторони рухається колона, яка розділяється на три частини: одна в нашому напрямку, а дві – обходять нас праворуч і ліворуч. І авіація постійно літає. На той момент я розумів, що ми потрапили в оточення. Надійшла команда: “Проривати міст!”. Мій підрозділ знаходився ближче до мосту. Почали рух мостом. Перші метрів 50 по нас працювали великокаліберними кулеметами, працював 82 мм міномет і стрілецька зброя”, – пригадав Дмитро.

Підрозділ старшого лейтенанта прорвав міст і закріпився на правобережжі. Завдання – прикривати військову колону, яка почала рухатись мостом. Тільки-но колона рушила, російські снайпери відкрили вогонь з залізничного мосту, розташованого вище за течією. Одна з куль влучила у Дмитра.

“Я отримав поранення. Я відчув удар, але не відчув сильного болю. Від цього удару я впав і вже не міг підвестись. Я зрозумів, що не все так добре. Після цього мене хлопці підтягнули, там по обидві сторони мосту є водостічний канал і мене затягли в канал. Там мені почали надавати домедичну допомогу. Але оскільки поранення було у живіт, то тампонувати не можна, турнікет не накладеш”, – розповідає Дмитро.

З другої спроби тероборонівцям вдалось евакуювати Дмитра з поля бою. Він був у критичному стані. 26 лютого він прокинувся і попросив води, але пити йому було заборонено. Рідні намагались його відшукати й майже втратили надію. Дмитро згадав номер телефону мами і заспокоїв: живий. Виїхати з окупованого Росією Херсона він не міг, протягом місяця перебував у лікарні.

“У тій лікарні, де я перебував, жодного українського військовослужбовця не забрали. Нас переховували. Навіть багато лікарів забирали поранених до себе додому. Це для мене була така підтримка. Я розумів, що люди не хочуть Росії. Знаєте, скільки людей ризикували, коли мене переховували, перевозили”, – сказав Дмитро.

Про те, що став Героєм України, дізнався від медсестри. Спочатку не повірив, але коли під час обходу його почали вітати всі медики, а потім побачив звернення Президента, то вже сумнівів не було.

“Медик, який був присутній під час моєї евакуації, надав інформацію, що я дуже важкий, непритомний, пульсу майже немає. Тобто орієнтовно загинув. Тому коли збирали списки: хто поранений і хто загиблий, то мене подали в колонку, як загиблого. Але, напевно, маю дуже хорошого янгола-охоронця. Я самокритична людина. Найвища нагорода, яка може бути в країні для військового – це Герой України. Це вже потім мені сказали, що через прорваний цей міст дуже багато техніки і людей виїхало. Я розумію, що наші танкісти пробили цей міст, а ми його зачистили”, – поділився Дмитро.

Залишатись у лікарні було небезпечно. Дмитро почав шукати, де може побути певний час, щоб не наражати нікого на небезпеку. Йому допомогла знайома волонтерка Любов Чернецька. За кілька днів йому зателефонував херсонець Євген. Він привіз все необхідне Дмитру і забрав його до домівки. За три місяці військовослужбовцю ЗСУ допомогли евакуюватись на підконтрольну територію. Зараз, рік по тому, Дмитро Чавалах впевнений, що бригада ЗСУ зробила все можливе, аби зупинити армію РФ, що йшла з Криму. Але на боці російських військ була перевага.

“Для нас це не була легка прогулянка. Наша бригада тримала оборону до останнього моменту. Допоки не почали закінчуватися боєприпаси і пальне. Ми максимально наносили противнику ураження і максимально намагалися його стримати. Якщо просто говорити, що Херсон просто здали і його ніхто не захищав, це взагалі неправильно сказано. Моя думка така: просто був такий прорахунок, що звідти піде така велика армада, думали що війська підуть з боку Донецька і Луганська. А ті війська, які будуть рухатися з боку Криму, це буде просто відволікаючий маневр”, – каже Чавалах.

Так вийшло, що звідти пішла доволі велика кількість техніки, особового складу. Ті підрозділи морської піхоти і прикордонників, які знаходилися під Кримом, їх просто розгромили артилерією.

“Їх декілька годин бомбила артилерія й авіація. Чому мости не підірвали? Питань дуже багато. Якби підірвали міст, то ті бригади, які знаходилися на іншому березі, не могли б перейти. Усі бригади були б просто знищені. А там понад п’ять тисяч осіб. Особисто моя думка: ніхто нічого не здавав. Ми стояли, допоки могли стояти. Оборону тримали, допоки могли тримати”, – сказав Дмитро Чавалах.

У бою за Антонівський міст полягли двоє бійців роти Дмитра Чавалаха. П’ятеро – поранені. Зараз мотопіхотний підрозділ – на передовій. Якби була можливість, то давно був би з побратимами. Втім, є вердикт військово-лікувальної комісії про непридатність до військової служби. Спочатку Дмитро був розгублений, 11 років він присвятив війську. Потім вирішив вступити на історичний факультет вишу, мріє стати психологом і допомагати військовим проходити реабілітацію.

“У мене дуже велика надія є на те, що це якнайшвидше закінчиться. Те, що це закінчиться нашою перемогою, я в цьому взагалі не сумніваюся. Спілкуюся з хлопцями, які зараз знаходяться на передовій, важко, проблематично. Ви уявляєте: людина, яка там, на передовій, заходить в Тіk-Tоk, Facebook, Instagram і якась там жіночка починає жалітися, ось нам сьогодні два рази світло відключали, ось ціна на бензин піднялася, ось там се, ось там це. А він сидить просто в болоті, холодно і кулі над головою свистять. Він ні на що не скаржиться. Він розуміє, що це треба робити”, – сказав Дмитро Чавалах.