Віктор Чайка з Херсонщини пройшов пішки 250 кілометрів
69-річний Віктор Чайка, евакуйовуючись з Херсонщини, 250 кілометрів пройшов пішки. У чоловіка нікого з рідних не залишилося: сім років тому втратив дружину та сина. Відтак, долав дорогу наодинці протягом п’яти днів: 12 км до Скадовська, звідти – 40 кілометрів до Голої Пристані, 25 кілометрів до Олешок, а потім – на Херсон, Берислав і в напрямку Нікополя.
Він розповів Суспільному, росіяни окупували частину області вже в перші дні повномасштабної війни. У його село Приморське їхня колона зайшла вранці 24 лютого.
“23 лютого ввечері ми лягли спати, 24 встали, колона вже пройшла. Вони за півгодини пройшли і пішли на Херсон. Ми не встигли оговтатися, як нас накрили”.
Віктор Чайка покинув дім 21 березня, коли над Приморським почали літати ракети.
“О 8 годині ще по городу ходив. А пів дев’ятої як гупнуло раз, другий раз. Застрибнув до хати, сумку забрав і пішов”.
Чоловік пройшов п’ять російських постів. На кожному проводили перевірку.
“Пости через кожні триста метрів… На третьому посту в мене забрали гроші. Була консерва “Кілька в томаті”, дві баночки. Забрали ту кільку і кусок хліба”.
У Нововоронцовці Херсонської області, де відбувалися бої ЗСУ та окупантів, Віктор Чайка зустрівся з українськими військовими. Вони допомогли добратися на підконтрольну Україні територію.
“В полі ночували. Коли підходили до Нововоронцовки, по нас почали стріляти. Полягали на березі. Лежали десь пів години. До нас під’їхала машина. Виходить військовий з автоматом: вилазьте. Ми голови повиставляли, як зайці. Не зрозуміли, хто це? Під’їхали азовці, наші хлопці. “Звідки?” “Звідтіля. Тікаєм”. Нас на машину, за Новоронцовку. “Тепер тікайте”.
У Дніпрі чоловік сів на евакуаційний потяг і доїхав до Тернополя, а звідси – на Шумщину.
Надія Мартинюк, помічниця старости села Биківці, написала звернення до своєї громади: “Чи бажав би хтось прийняти внутрішньо переміщену людину?”
Прийняла у свою домівку Віктора Чайку жителька села Биківці Тетяна Гаврилюк. Про це її попросила внучка.
“Діаночка моя каже: бабо, ну чого ви не хочете взяти? Тож у людей таке горе. У нас кімната є вільна. Давайте, прихистимо”.
Віктор Чайка хотів жити з родиною, якій він зможе допомагати по господарству. Нині чоловік порається на городі, доглядає пасіку.
“Пасіку потрібно доглядати постійно. Ось прогавили маточник, сім’я злетіла, рій злетів. А це вони мед носять”.
Віктор Чайка розповідає, за два місяці полюбив Тернопільщину.
“Херсонщина є Херсонщина. Не дуже багато зелені. Поряд з нами – Олешківська пустеля, єдина в Європі. А тут – гори, пригорки, зелень, люди дуже хороші. Міг би залишитися, життя покаже, що буде далі”.
Чоловік не знає, чи вцілів його будинок в окупованому Приморському. Зв’язку з сусідами поки що немає. Каже, головне – перемога. Її чекатиме на Шумщині.