Я в черзі стою з хохлами, – херсонець розказав, як виїхав з окупованого міста

17:38 | 14.08.2022 Афім Ред

Виїхати з окупованого Херсона можна у двох напрямках: через Василівку і через Крим. Другий шлях видається менш ризикованим. Херсонський бізнесмен Максим разом з родиною виїжджав з окупації через Крим та Росію до Польщі. Фільтрація, допити, вимагання грошей, ставлення кримських водіїв і пересічних росіян, кількагодинні черги на кордонах – для Максима це вже в минулому, але протягом двох тижнів він прокидався від сну, в якому він їде автобусом. Свою історію він розповів Суспільному.

Чотири місяці в окупації. Втрата роботи і відсутність грошей. Максим – підприємець і музикант, останнє замовлення на виготовлення кухонних ножів ручної роботи отримав перед 24 лютого. Ці кошти дали можливість якось прогодувати родину.

“Жили разом я, бізнесмен та музикант, моя дружина, держслужбовиця, і дитина – хлопчик 4 роки. Пів року ми жили в окупації. Без роботи. З кожним днем ставало все важче жити. Перший місяць був найважчим. З продуктами був колапс. Десь місяць-півтора продукти не завозили. Ми, як божевільні, стояли по дві години в чергах за макаронами, олією, пельменями. Усе наче в 90-ті повернулося. Оці “бахи” над будинком, ракети. Ти виходиш, а у тебе над головою чотири “хмаринки”. Це просто страшно”, – розповів Максим.

Родина “пережила” 25 Чорнобаївок. Найважче було чотирирічному сину, говорить херсонець, тому рішення про виїзд було прийняте. Вартість проїзду була непідйомною для сім’ї, яка залишилась без заробітку. І тут допомогла знайома з Росії, яка зараз живе у Греції. Вона і зібрала більшу частину суми. Ціна квитка для дорослого – 400, для дитини – 350 доларів. Тиждень пішов на збори і найважче, за словами Максима, було прощатись з рідними, які лишаються в окупації. Потім – дорога до Криму і довжелезні черги на кордони під пекучим сонцем.

“Стояло 200-300 людей в черзі, мабуть. Стояли під пекучим сонцем родини з трьома-чотирма дітьми. Проходили три ділянки кордону. На першій – ми отримували талони, у нас передивлялися речі. Потім ще 3-4 години ми стояли під сонцем у вузькому коридорі у черзі на другу ділянку. Як у касі на вокзалі, були віконця з прикордонниками, які забирали паспорт, питали, яка спеціальність, мета, чому і куди ти їдеш. Я сказав, що я інвалід. У мене зір +15 (хоча інвалідність не оформляв, але я стою в окулярах). Вона все одно мене відправила до співробітника ФСБ на фільтрацію. Усіх чоловіків без винятку відправляли на розмову з фсбешниками. Фсбешники просто молоді хлопці в середньому років по 25. Просто практику проходять. Вони питали про твоє ставлення до військової спецоперації. Усі знали, що казати, усі хочуть виїхати”, – сказав херсонець.

Найтяжче в довгій дорозі, крім самої дороги, було зносити ставлення водіїв з Криму. Максим говорить, що ставились як до худоби, і ніколи не зважали на прохання вимкнути світло або музику, бо діти спали. На естонському кордоні відчули на собі щось подібне і від пересічних росіян.

“Ми стояли в черзі до придорожнього готелю-магазину. Підійшла жінка років 55-60. Вона їхала з Німеччини з чоловіком до Росії. Ми розговорилися, сказали, що їдемо з Криму. І слово за слово – вона була в шоці, коли зрозуміла, що розмовляє з “хохлами”, з українцями. Вона так і сказала: “Боже! Я в черзі стою з хохлами!!!”. І вона одна стояла і кричала, що українці фашисти! Що наш президент – фашист.

Я їй кажу: “Я з вами російською говорю, мій дід Другу світову пройшов, є Червона Зірка. У нас немає фашизму! Це ви фашисти!”. З нами стояла жінка трохи молодша за неї і каже їй: “Окупант! Від чого ти мене звільнила?? Від чого??” І вона (росіянка) замовкла”, – поділився спогадом Максим.

Тільки, коли заїхали в Естонію, почали вільно дихати, сказав херсонець. А в Польщі їх добре зустріли і відчувають гарне ставлення до себе. Максим вдячний всім, хто надав допомогу.