Як ЗСУ разом з ТрО звільняли Херсонщину (відео)

Звільнені Олександрівку і Станіслав Херсонської області російська армія обстрілює дотепер. Б’ють з «Градів» із окупованої Кінбурнської коси. Інтенсивні бої за Олександрівку, розташовану на Дніпровському лимані, відбувалися у березні та квітні. 28-ій бригаді ЗСУ протистояли вишколені й добре озброєні підрозділи російської армії. Про те, як ЗСУ разом з ТрО звільняли Херсонщину від російської окупації написала Радіо Свобода.

Нагадуванням про жорстокі бої за село стала спалена техніка вздовж дороги на в’їзді в Олександрівку. Ці знищені БМП і танки належали 28-й бригаді ЗСУ. Бійці 28-ї бригади штурмували позиції окупантів і зазнавали втрат.

“Вона жила в селі до кінця березня і бої за населений пункт бачила на власні очі. Оборону нашого населеного пункту тримала 28-а бригада Лицарів Зимового Походу. Тримали вони оборону навіть, перебуваючи в повному оточенні. Залишалися в оточенні в будівлі школи. Їм допомагав наш місцевий хлопець, з партизанського загону. Він допомагав їм виходити з повного оточення. Їх було 14 чоловік. Із них троє було 300-х, і під прикриттям Іноземного легіону вони вийшли з оточення”, – розповідає староста Олександрівки Наталя Каменецька.

Вперше про важкі бої за Олександрівку на Херсонщині ми дізналися ще у червні від командира стрілецького батальйону 28-ї бригади Сергія Ткачука. І тоді він теж згадував про побратимів в оточенні.

“Два підрозділи перебували в оточенні в Олександрівці. Командування бригади поставило завдання зайти морем, залишити зброю та вивезти поранених”, – говорив у червні Сергій Ткачук.

Відомо, що Ткачук та його бійці виходили з Олександрівки Дніпровським лиманом, під обстрілом.

“Та операція з висадки та завантаження поранених була не більше 15-и хвилин. Був великий шторм, тому важко було вийти. І росіяни почули звук мотора, який розривався, бо човен був переповнений. Навколо вода, російські солдати відкрили стрільбу з БМП”, – розповідав влітку Сергій Ткачук.

В березні російські військові обстрілювали Олександрівку з танків. Гатили по школі, яку утримували бійці ЗСУ, і дитсадку, в якому переховувались місцеві жителі. Били по вежах зв’язку, водонапірних баштах та інших комунальних будівлях. Тоді ж тривали вуличні бої за село.

“Ми заходили з того боку. А росіяни з іншого боку. І вони лупили в нашому напрямку. Де наша хата, туди, в той бік, бо наші звідти заходили. Виходить, що люди бігли до школи, ближче до центру, щоб тут заховатися у підвалах. Наші попередили хлопців, що треба тікати. Ну, і так, ті звідти заходили колоною кожен день. Наші з іншого боку, і ось так”, – розповідає жителька Олександрівки Марія Часник.

Після 17-го квітня російські військові повністю зайняли Олександрівку. Утримували її допоки ЗСУ не звільнили Херсон 10-го листопада. Кримчанин Сергій Костинський у складі 206-го батальйону ТрО брав участь у боях за Олександрівку, із серпня воював на нулі. На одних позиціях із бійцями 28-ї бригади ЗСУ.

“У чому проблема була цієї всієї ділянки від Снігурівки до Олександрівки, яку дуже важко було пробити? В тому, що в першу чергу це висококваліфіковані підрозділи Росії. Це десантно-штурмові війська. Це гвардійська бригада артилерії”, – розповідає Сергій Костинський.

На цій ділянці фронту, і в Олександрівці, зокрема, російські військові мали істотну перевагу в боєприпасах.

“Працювали доволі професійно. І з безлімітним боєкомплектом. Так, скільки вони стріляли, ми з нашого боку не стріляли ніколи. Але я був учасником ситуації, коли годину – півтори години тебе накривали мінометами, але не було відповіді“ – пригадує Сергій Костинський.

Підрозділам ЗСУ під Олександрівкою бракувало техніки. Російські окупанти, навпаки, були озброєні модернізованими зразками.

“Вражаюча перевага в техніці. Величезна перевага в танках, БМП. Більш модернізовані БМП, більш модернізовані танки, більша кількість стволів. Якщо говорити про змагання піхота на піхоту, то українці надзвичайно потужні. І я хочу, щоб ніхто не має сумніватися в тому, що українські воїни кращі воїни, ніж росіяни“, – розповідає Сергій Костинський.

Російські підрозділи регулярно отримували підкріплення у живій силі. Резерви могли прибувати до Олександрівки з на той час окупованого Херсону та з Криму. Шляхами від Армянська та околиць, де й зараз розташовані російські військові, до Олександрівки 175 кілометрів. Після важких боїв в Олександрівці досі небезпечно. Село розміноване лише частково. На єдиному мосту, в’їзді до населеного пункту з боку Миколаєва, шість розстріляних цивільних машин.

“Розстріл цивільних машин почався 31-го березня. Заїжджали сюди, наскільки нам відомо, волонтери, які хотіли нам довезти гуманітарну допомогу і цивільні, які намагалися забрати або своїх родичів або потрапити можливо додому або в Херсон. Першим вони розстріляли автомобіль з волонтерами. Далі утворився затор і, вони, всіх просто розстрілювали. Кількість загиблих нам наразі досі не відома. Навіть були іноземні журналісти“, – розповідає староста Олександрівки Наталя Каменецька.

За інформацією старости, від березня і до звільнення Олександрівки, загинув 21 житель села. Ще четверо вважаються зниклими безвісти. За підрахунками Наталії, після 10-го листопада до села повернулися 150 осіб. І це попри відсутність даху над головою та інших зручностей. Нині в Олександрівці немає електрики та води. Село повністю газифіковане, але газу також немає. Ремонтні бригади сюди поки не приїжджали. Поки все тримається тільки на волонтерах.