Спогади херсонця про захоплення міста та спротив російській окупації

В березні минулого року, після того, як російські військові окупували Херсон, місцеві жителі почали виходити на мітинги. Сотні херсонців збиралися на головних площах, аби показати свою українську позицію російським військовим. Одним із голосів херсонського спротиву був Аркадій Довженко. Він розповів проєкту Радіо Свободи «Новини Приазовʼя» про той херсонський спротив, чому жителі не боялися протистояти озброєним російським військовим та що сталось із активістами херсонського Майдану.

Аркадій Довженко все життя прожив на околицях Херсону біля Антонівського мосту. До повномасштабного вторгнення Росії в Україну займався розведенням риби.

“Раніше тільки мешканці Херсону знали, що таке Антонівський міст, а зараз вся планета. Мій будинок був, і сподіваюсь є, біля нього. Тому все найгарячіше пекло боїв за те, щоб зайти російським військовим до Херсону, оборона нашого міста, все це відбувалося на моїх очах”, – говорить Аркадій.

24 лютого минулого року, з вікна свого будинку чоловік спостерігав, як російська техніка колонами йшла по Антонівському мосту, а в сусідніх Олешках постійно лунали вибухи.

“Як зараз пам’ятаю, бачу собі, летить бойовий гвинтокрил. Не видно – український чи російський, ніяких там маркувань не було, просто видно, що не цивільний. Бачу, що за ним летить ще один, і не знаю навіщо, але починаю рахувати: один, другий, третій, четвертий. Автоматично. Після того бачу, як летить хмара вже з цих гвинтокрилів, суцільним чорним стовпом. І розумію, що це навіть порахувати неможливо. А це лише гвинтокрили”, – каже чоловік.

Місцеві мешканці запитували в чоловіка, чи вже підірвали міст.

“Сусіди, знайомі, люди, що просто знають, де я перебуваю, ставили мільйон запитань на день: «Ну що, вже підірвали? Вже підірвали?. З одного боку, хтось зі страхом того чекав, а хтось з розумінням, що це хоча б частково відріже росіян. Вже після деокупації міста прочитав цікаве інтерв’ю нашого земляка, який був в теробороні, мало того, мого викладача, який навчав мене багато років в університеті, коли студентом був, що не було чим підірвати той міст”, – говорить Аркадій.

Коли Аркадій зміг дістатись до основної частини міста, Херсон вже був окупований росіянами.

“Перші години, перші дні, пам’ятаю, по своїх сусідах, друзях, знайомих, та, напевно, кожному чоловіку з мого оточення хотілося казати: «Дайте зброю!». При тому, що більшість не служила, більшість не має розуміння, що з нею робити, але йти боронити своє місто були готові всі”, – згадує чоловік.

На початку березня російські військові почали роздавати в центрі міста гуманітарну допомогу. Проте більшість херсонців від неї відмовилась і вийшла на площу міста з українськими прапорами.

“Ми спробували, і що я тоді особисто побачив, що нас не розстрілюють. Тобто російське командування не має прямого наказу вбивати всіх на місці”, – каже Аркадій.

Мирні мітинги стали єдиним можливим виходом, аби протистояти військовим РФ. На площу виходили містяни та журналісти. Саме херсонські медіа транслювали для всього світу, що херсонці проти російської окупації та ніколи не будуть частиною Росії.

“Найважливіше в тому, що вже зараз можна збагнути, ми мегаякісно відвертали на себе увагу. Тобто, якщо подивитись по календарю, це було понад місяць щоденно, допоки російські військові не отримали команду вже зовсім брутально вогнепальною зброєю, гранатами розганяти нас”, – говорить чоловік.

Російські військові виділяли велику кількість особового складу, бронетехніки.

“Вся ця армія могла б захоплювати в той час Миколаїв. Або, обстрілювати Запоріжжя з тієї саме бронетехніки, яка стерегла нас, дивлячись, як ми збираємося, мітингуємо. І це було дуже круто, тому що це, в їхньому розумінні, гаяння часу. Але вони вимушені були так гаяти час на нас, замість того, щоб виділяти додаткові потужності на фронт”, – каже чоловік.

Ледь не кожен з учасників протестів знав, що за ними полюють російські військові. До людей вривалися у квартири, вибивали двері, забирали в невідомому напрямку. Російська окупаційна влада була впевнена, що за всіма мітингами стоїть певний організатор.

“Кожного затриманого вони допитували й намагались дізнатись ім’я організатора. Тут на 100% щиро і на 100%  стихійно, бо вийшов кожен за себе, і сумарно то була велика кількість людей, без якихось організаторів, без інвентарю, забезпечення”, – згадує чоловік.

Аркадій був одним із тих, хто стояв попереду всіх людей і був «голосом херсонського протесту».

“Взяв рупор до рук і згадав, що маю, ораторські здібності, і от якось так воно і пішло. Дуже багато фото, де ми  з максимального краю, на протитанкових їжаках стоячи впритул, десь метрів 20 до росіян, ми бачили їхні гримаси, зброю, автозаки в рядок, які стоять не просто так, а щоб всіх нас пакувати”, – розповідає Аркадій.

Мирні мітинги продовжувались до 21 квітня 2022 року. Потім російські війська отримали наказ відкрити вогонь по херсонцях. Військові використовували бойові кулі, гранати та сльозогінний газ.

“На відео, які досі є в інтернеті, є люди, яких виносили звідтіля закривавленими. Багато хто, особливо в той день, потрапив до російського полону, хто з центральної площі міста біля кінотеатру «Україна», кого виловлювали вже далі десь якимись вуличками, провулками. Безпосередньо саме в той день я теж потрапив до російського полону”, – згадує чоловік.

У полоні чоловік пробув тиждень. Найбільше чоловік в полоні переживав за рідних.

“Я чудово розумів, що, це не є просто полон. Але це питання, яке постійно звучало в голові – розстріляють зараз чи через хвилину, чи через дні. І до цього тяжко було морально підготуватися. Але коли розумієш, що це очевидна реальність, яка буде через пару секунд, то більше хвилюєшся за те, що точно цю інформацію не отримує ніхто, ні рідні, ні друзі, і вони будуть шукати, а я вже не прийду”, – каже Аркадій.

Багато херсонців, які були разом з ним на мітингах, наразі досі в російському полоні та російських тюрмах.

“Я щиро вірю в те, що в цьому був дуже великий сенс, незважаючи навіть на дуже великі втрати. Але я впевнений, що це вартувало всіх наших сил, здоров’я, яке було на то покладене, місцями життів, тому що щонайменше зараз Херсон деокупований”, – завершує свою розповідь чоловік.