В перших числах квітня волонтерська команда письменника Андрія Любки вирушила областями півдня України

Одещина, Миколаївщина, Херсонщина – таким маршрутом вирушила в перших числах квітня волонтерська команда письменника Андрія Любки. Це вже 19-та поїздка, мета якої: доставка машин, куплених за благодійні внески для ЗСУ. Андрій майже нічого не пише вже рік, натомість 90% свого часу він присвячує волонтерству. Про враження Андрія Любки від подорожі на південь України письменник розповів в інтерв’ю херсонському виданню МОСТ.

Які враження від Херсона та півдня України?

“Одеса мене здивувала натовпами людей, які ходять центром. Мене здивував Миколаїв, бо в Миколаїв повертається життя. Відчуття прогресу є, і воно, напевно, пов’язано з тим, що фронт відійшов, Херсон звільнено і почало легше дихати в Миколаєві. Херсон справляє сумне враження, бо місто порожнє. І дуже хочеться вірити, що одразу з теплом, із легшими побутовими умовами і в Херсон повернеться життя. Саме між цими містами після війни постане конкуренція за те, яке місто буде центром відбудови. Цілком можливо, що саме Херсон буде одним із центрів уваги західних партнерів, донорів, великих фондів і української влади. У мене щодо майбутнього Херсона справді багато оптимізму”, – розповідає про свої враження Андрій Любка.

Наскільки часто буваєте в Херсоні?

“Тепер частіше буваю в Херсоні. Зараз ми разом з видавництвом «Meridian Czernowitz» додамо Херсон на свою мапу літератури і почнемо активніше привозити туди письменників. Розпочнемо проєкт з відновленя культурного життя. Для того, щоб люди, які живуть у прифронтовій зоні, у деокупованій частині Херсонщини, відчували, як про них думають і дбають також на культурному рівні”, – говорить письменник.

Ви розповідали, що найбільший внесок на купівлю авто для ЗСУ зробив ваш друг родом з Херсона?

“Минулого року це був найбільший внесок. Тепер першість тримає моя знайома з Ужгорода, Наталія Кабацій, яка 24 лютого минулого року, переказала на мій волонтерський рахунок 365 тисяч гривень. А до цього – мій друг, програміст, Іван Петрушенко з Києва. Батьки, родина Івана опинилися під російською окупацією. Іван придбав кілька автомобілів для різних підрозділів Збройних Сил”, – говорить Любка.

Привітання з 35-річчям минулої зими ви отримували в Херсоні.

“Я спеціально спланував так, аби приїхати на день народження в Херсон, я завжди на день народження кудись їду. Це було свідоме рішення. Я хотів бути з херсонцями, хотів бути на деокупованій українській землі”, – згадує чоловік.

Херсон сьогодні україномовний. Це тенденція тимчасова, підживлена люттю і пережитим, чи навпаки стійка?

“Протягом моїх поїздок в різні регіони півдня України, Херсон мені завжди здавався найбільш патріотичним, патріотичнішим за Одесу чи Миколаїв, Маріуполь чи Мелітополь, це був для мене такий козацький центр. Ну, можливо, це базувалося на тому, що Катя Гандзюк мені завжди наголошувала, що це була вільна земля, яку отримували козаки, і це таке козацьке поселення, де є дух свободи і в такому доброму сенсі господарів на своїй землі, заможних і вільних селян. Я думаю, що вся Україна, не лише південь буде українізуватися і української мови буде все більше, це логічно. Це поступовий процес і не буде так швидко, але вже в наступному поколінні ми будемо мати значно більше україномовних людей”, – говорить чоловік.

Чи розраховуєте на збільшення читацької аудиторії на півдні України?

“Мушу визнати, що завдяки волонтерству моя аудиторія збільшується, і змінюється. Тепер я часто на своїх виступах бачу старших людей. Раніше до мене масово приходила молодь. А тепер багато інших людей: військових, пенсіонерів. І хоча я зараз нічого не пишу, але виявляється, що мій волонтерський досвід, моя активність корисна, бо люди, для того, щоб подякувати за те, що я роблю, цікавляться тим, що я писав і буду писати”, – говорить Андрій Любко.

З Херсона додому Андрій повертається з подарунком від друзів-військових – гвинтом від російського гелікоптера.