Жінки, які на фронті воюють нарівні з чоловіками (фото)

Заступниця голови ГО «Жіночого ветеранського руху» Катерина Приймак за освітою культуролог, до війни Росії проти України працювала в центрі сучасного мистецтва. У 2014 році, доєдналася до лав Добровольчого українського корпусу, де 11 місяців працювала парамедиком у складі евакуаційної бригади батальйону «Госпітальєри» на Донецькому напрямку. Чергову ротацію на фронт у тій же ролі Катерина відбула на Херсонщині вже під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну в 2022 році. Про роль жінок на війні АрміяInform розпитала в Катерини Приймак.

Пані Катерино, що спонукало вас долучитися до створення ветеранського руху жінок?

“Є таке поняття, як сексиз. Це коли до тебе ставляться не як до людини та професіонала, а як до слабшої за тебе за статевими ознаками жінки. Ніхто не має права думати, що я не здатна робити серйозні речі тільки тому, що я жінка. Ніхто не має права закривати мені доступ до будь-чого тільки через мою стать. До набору та призначень на бойові посади має бути виключно професійний підхід”, – говорить військова.

Термін «рух» передбачає масовість. У вас багато членкинь?

“З шестисот членкинь руху більшість зараз воює на фронті. Але наші лави постійно поповнюються, в тому числі діючими військовослужбовицями. Нині на службі в ЗСУ близько 60 тисяч жінок, близько п’яти тисяч з них виконують бойові завдання на фронті. Хтось, окрім командування, повинен опікуватися їхніми проблемами гендерного характеру. Адже ментальні чоловічі упередження стосовно жінок, поки що нікуди не поділися. В бойових частинах ставлення до жінок більш-менш гідне. В небойових структурах все не так «гламурно». Хоча законодавство ми змінили, проте насправді суспільство не готове до жінок, які не тільки мають право надбання військової професії за бойовою спеціальністю, а ще й будуть повноцінно командувати бойовими підрозділами. Так само воно не готове до жінок-ветеранок, які повертаються з війни до мирного життя”, – говорить пані Катерина.

Ваше повернення на війну відбулось у 2022 році – це була ротація на Херсонщину.

“Побратим на псевдо «Лисий» запропонував мені доєднатися до його десантної бригади. Ми доєдналися до його батальйону й надавали невідкладну та першу медичну допомогу, вивозили на броньованому автомобілі з парамедиком «Рєжиком» всіх, кого нам виносили з поля бою. То були не тільки десантники, а й хлопці з інших бригад та батальйонів. Доводилося працювати під мінометними, артилерійськими, танковими обстрілами. Інтенсивність боїв була настільки високою, що я можу порівняти день на Херсонщині з роком роботи на війні в Пісках. Вже тут, у Києві, після боїв на Херсонщині я дійшла висновку, що не маю жодного права нити. Звісно, для країни зараз важливіше взяти в руки зброю чи вручну рити окопи. Але без надійного тилового забезпечення армії та її резервів нам не обійтись”, – говорить військова.

Складно було об’єднати таку кількість ветеранок?

“Дівчата, які мали прямий стосунок до війни та служби, йдеться не тільки про діючих військовослужбовиць, почали об’єднуватися ще в 2015 році, коли у війську дуже гостро постали питання гендерної рівності. Ініціатором створення руху стала Марія Берлінська, яка створила Центр підтримки аеророзвідки. Тема широкого застосування дронів тоді була на стадії зародження. Й вона помітила, що першими освоїти тему розвідки зголосилися саме вмотивовані дівчата, які хотіли бути корисними на війні не тільки в ролі медиків чи зв’язківців. Жінки прагнули бойових посад, безпосередньої участі у бойових діях. Існують армійські юридичні перепони для кар’єрного росту жінок та мізерна кількість посад, які вони могли б займати. Тоді насправді дуже багато дівчат зі зброєю в руках воювали на передовій, але за документами були приписані до штабних чи тилових посад”, – розказує Катерина.

На ваших інформаційних майданчиках була інформація про членкиню руху Вікторію Дворецьку. Вона дуже схожа на дівчину Віку на псевдо «Дика», з якою зустрічався у 2015 році в 24-му окремому штурмовому батальйоні «Айдар». Вона на той час займала посаду оператора польової пральні-лазні. Але в реальності виконувала розвідувальні місії, брала участь у боях із самого початку війни. Це правда?

“Так. Вікторія Дворецька – одна з перших жінок в Україні, яка виборола право офіційно вивчитися на бойову спеціальність – командира механізованих підрозділів. Вікторія має дві контузії, поранення. На першій офіційній бойовій посаді Вікторії їй підпорядковувалось близько 70 чоловіків”, – говорить Катерина.

Тоді і з’явився «Невидимий батальйон»?

“Дівчата з Національного університету «Києво-Могилянська академія» започаткували адвокаційний проєкт «Невидимий батальйон». Ми досліджували та документували участь українських жінок у війні проти окупаційної армії Росії. Наше соціологічне дослідження офіційно довело, що законодавство тоді дозволяло жінкам на фронті займати лише адміністративні чи медичні посади. Жінки, які пішли доброволицями, часто опинялися поза межами повноцінного правового захисту, не мали доступу до відповідного соціального забезпечення та не могли бути представлені до військових нагород, на які заслуговували через безпосередню участь у бойових діях. Бо офіційно вони «прали білизну» й «носили папери». Також, було доведено, що у війську існує ментальний сексизм. Це коли тебе не допускають до виконання певних бойових завдань тільки через те, що ти жінка”, – говорить Катерина Приймак.

Результати цих досліджень і дали поштовх до створення Жіночого ветеранського руху?

“Так, навколо Марії Берлінської спочатку об’єдналося багато потужних особистостей. То були ветеранки, депутати, громадські діячі, нинішня керівниця нашої організації Андріана Арехта, яка до того воювала у штурмовій групі «Айдару» й попри все була нагороджена орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Офіційно ми були зареєстровані у 2018 році. Але до того провели десять регіональних зльотів ветеранок та діючих військовослужбовиць. Неодноразово зустрічались із Міністром оборони України, іншими воєначальниками, депутатами Верховної Ради України. В результаті Верховна Рада України більшістю голосів ухвалила Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків під час проходження військової служби в Збройних силах України та інших військових формуваннях», а для жінок в армії з’явилося вже 63 бойові посади”, – з гордістю говорить військова.