Бойовий медик, який за понад рік війни побував на різних напрямках фронту
Бойовий медик Петро на війні вже більше року. За понад рік робити він зустрічав багато хлопців, які під час бою допускали чимало помилок, що призводило до поранень. Тому медик вважає, що чим більше ти служиш і набираєшся досвіду, тим більше в тебе шансів вижити. Розповідь про медика на фронті опублікували на сторінці Збройних сил України в Facebook
Кожен захід і вихід медиків на територію бойових дій – це велика небезпека, бо російські війська можуть побачити їхнє пересування.
“Тому досвід в цій ситуації має дуже велике значення”, – говорить медик.
Проте, бойовий медик і неодноразово бачив приклади везіння, які рятували військовим життя.
“Евакуація нами порених відбувається досить швидко, але бувають ситуації коли цьому заважає сильний обстріл з боку російських окупантів. Іноді доводиться перечікувати обстріл цілу ніч. Вночі складно виносити людей, по-перше, ми не бачимо дороги, а по-друге, російські солдати споряджені тепловізорами та оптичними прицілами. Вдень працювати легше, особливо в пікселі, який зливається з уламками”, – продовжує медик.
Різниця між пораненнями на різних напрямках фронту дуже велика.
“Якщо на Херсонському напрямку поранення у військових були переважно від артилерійських снарядів, то на Донецькому – це більше кульові поранення. Це пов’язано з тим, що Херсонщина – це в основному степ, відповідно від артилерії сховатися складніше. Якщо ж говорити про бої в Мар’їнці, то там є будинки, де можна сховатися від артилерії. Там більше прямих контактів з противником, тому і поранень від стрілецької зброї більше”, – говорить Петро.
Окремою темою є психологічний стан військових, бо можна бути абсолютно здоровим фізично, а морально – ні.
“Ми завжди намагаємося психологічно підтримувати один одного, тому що тут ми знаходимося на межі життя і смерті. З поганим настроєм воювати не треба, бо тоді ризики загинути набагато більші. Якщо ти вже на передовій, то маєш розумієш, що там стріляють і гинуть люди, але впадати в апатію і бути в постійному стресі не треба, бо ти не зможеш воювати. Як казала Леся Українка: “Щоб не плакати, я сміялася”. Так само тут: сміх, гумор, підтримка, побратимство – це захисні механізми для виживання”, – відповідає Петро.
А ще – важливо вірити в перемогу.
“Я намагаюся уявити собі кінець війни. Мають бути обов’язкові покарання для росіян. А ще великі репарації. Я думаю, що наші військовослужбовці не залишаться без уваги з боку української держави, без матеріального забезпечення, без пам’яті про те, хто став на захист країни, без поваги до тих, хто загинув або залишився живим”, – ділиться думками бойовий медик.