Відбувся мітинг у німецькому місті Лейпциг після підриву російськими військовими греблі Каховської ГЕС

Близько пів сотні українців вийшли на мітинг у німецькому місті Лейпциг після підриву російськими військовими греблі Каховської ГЕС. Спогади жителів Херсонської області, які будували Каховську ГЕС, жили та працювали біля неї – у матеріалі Суспільнего.

Дідусь та бабуся одного з організаторів заходу Ігоря Дорошенка вже 60 років живуть на березі Дніпра в тимчасово окупованому Росією селищі Дніпряни Новокаховської громади.

“Води в них зараз на вулиці немає, бо берег високий, але частина селища розташована дуже низько, і там вже все у воді. Найгірше, що інфраструктура зруйнована, міни пливуть просто по воді”, – говорить Ігор.

Евакуюватися у разі подальшого підтоплення дідусь та бабуся не збираються.

“Російські окупанти приходили, казали про евакуацію, але люди бояться, куди їхати – незрозуміло. Сестру моєї бабусі евакуювали в Крим в будинок для людей похилого віку. Вона будувала ГЕС, і вона померла сьогодні в день, коли її зруйнували”, – розповідає Ігор.

Двоюрідна бабуся Ігоря Зінаїда, яка брала участь у будівництві гідроелектростанції, померла шостого червня, коли їй був 91 рік.

“Вона тяжко працювала, бо будівництво на пісках було. Розповідала, як був цей величезний котлован, вони всі разом там стояли, як мурашки. Казала, що тинькувала дамби, які зараз під водою. Розповідала, як люди раділи, що буде нове життя, нові робочі місця. Вона коли розповідала про це, у неї очі горіли“, – згадує її племінниця Наталія Дорошенко.

Сама Наталія провела в російській окупації у Новій Каховці пів року. Новину про підрив греблі досі не може усвідомити.

“Цей зоопарк, що потопили. Директорка зоопарку благала росіян про виїзд, вона хотіла вивезти тварин. Російські окупанти не випустили. Ми з сином теж кидали гроші, щоб вона тварин якось прогодувати могла. І тепер вони в клітках так і лишилися”, – говорить Наталія.

Загибель тварин у “Казковій Діброві” також болісно сприйняла Юлія Коміссарова. Вона провела півтора місяці в російській окупації й згодом виїхала з Херсону разом з дев’ятирічним сином Арманом.

“Коли ми виїжджали, на першому російському блок-пості на нас наставляли зброю, на іншому була замінована дорога, вони її піском засипали й ми їхали через ці міни. Чим нас тепер можна залякати? В мене не залишилося там нікого з родичів, але ми розуміємо, що коли війна закінчиться, місця, де я та мої друзі народилися – ми вже не побачимо такими, як пам’ятаємо”, – говорить Юлія.

Дев’ятнадцятирічна Анна Шульцас до Лейпцига приїхала з мамою та двома братами, в рідному Херсоні лишилися родичі та друзі.

“Бабуся та дідусь зараз прийняли п’ять сімей у своєму помешканні, а також багато собак і котів. Дуже важко сприйняти те, що домівка, в якій ти жила все життя, вона просто зруйнована і ти ніяк не можеш допомогти, крім донатів й розповсюдження інформації”, – каже Анна.

“Місто було побудоване під гідроелектростанцію. ГЕС була сенсом існування цього міста, а її руйнування стало символом того, що тепер наш дім зруйновано”, – говорить житель Нової Каховки Ігор Дорошенко.

На мітинг він прийшов у футболці з “кам’яними вишиванками” Таврії, які є одним з символом Нової Каховки.

Під час заходу українці зібрали гроші для допомоги постраждалим внаслідок підриву росіянами греблі Каховської ГЕС.