83- річні пенсіонери з Херсонщини пів року були в окупації без зв’язку
Володимир Іванович та Ніна Яківна – подружня пара з Херсонщини. Понад пів року вони перебували в повній інформаційній ізоляції, оскільки російські окупанти забрали в них засоби зв’язку. Історію пенсіонерів розповіли на сторінці Угрупування військ “Каховка”.
Все своє життя пенсіонери прожили на Херсонщині, змінювали лише населені пункти. Мають дорослих доньок, онуків. Володимир Іванович – 1938 року народження, його дружина – 1939. За своє побачили дві окупації, після фашисько-німецької – російську.
Зі слів Володимира Івановича російські окупанти поводили себе значно жорстокіше ніж німецькі загарбники.
«При німцях не було мародерства. Стояло декілька шибениць в окупованому місті, на яких німці вішали своїх якщо ловили на мародерстві. Ці ж росіяни кожного вечора вламувалися до хат та щось виносили, стріляли в різні сторони автоматними чергами, намагалися залякати місцевих. Як тільки вони прийшли в наше село, перше що зробили, це забрали в усіх мешканців телефони. Ми майже 6 місяців перебували в ізоляції без будь-якої інформації. Ми не знали що відбувається на війні та в країні загалом. З чуток чули що російська влада планувала ввести свою валюту «рубль», але позаяк пенсії та й будь-якої іншої виплати за цей час не отримували, то навіть не знаємо чи вдалося у них це зробити».
Мешканці їх населеного пункту весь час окупації перебували без електроенергії, газу та води, росіяни не дозволяли відремонтувати пошкоджені лінії електропередач. Їм взагалі заборонялося відходити від двору.
Побутові товари, продукти харчування купити було ніде.
«Декілька разів до нас приходили колаборанти, приносили консерви та хліб. Ми не підтримували їх, вважаємо їх зрадниками».
Далі в росіян відбувалася ротація.
«Спочатку зайшли одні, вони позабирали телефони, автомобілі, мопеди. А потім прийшли інші, вони забирали дивани, матраци, виносили все з будинків. На полях працювати забороняли, говорили, будете працювати, як «хазяин» дозволить. Проганяли місцевих фермерів з полів. Так врожай через постійні обстріли й згинув. На питання для чого ви тут, нащо вбиваєте, росіяни відповідали «работа у нас такая» і проганяли геть. З жінкою ми часто спали в підвалі, обстріли були постійно, здавалось що взагалі не припинялися. Але ми раді звільненню, українські військові допомогли нам виїхати, вони нас врятували. Тепер деякий час побудемо з донькою, а потім як все скінчиться повернемося до дому. Ми знаємо що Україна переможе, ми віримо в наших солдат».
