Історія партизанів, завдяки яким знищили російські “Буратіно”

З початком широкомасштабного вторгнення Росії під окупацію потрапила значна частина України. Одним із перших російська армія окупувала Херсон. Майже одразу в місті організувалися групи партизанів. Про одну з них пише Українська правда.

Одну з таких груп підпільників створили два молоді хлопці з місцевої тероборони – 25-річний Сергій Сергеєв та 23-річний Євген Кравченко. Їхня група в Херсоні складалася лише з чотирьох осіб, натомість в області з ними працювала ціла мережа партизанів. Так хлопці взялися за справу, яку зараз порівнюють із діяльністю підпільників Організації українських націоналістів часів Другої світової.

Ще до повномасштабної війни, щоб зупинити багаторічний процес відтоку молоді з Херсона, Сергій хотів змінити місто на краще. Заради цього він став місцевим активістом. А поки заробляв потроху готувався до війни. На 24 лютого у Сергія був запланований черговий захід. Понад 20 осіб мали виїхати за місто на полігон вчитися стріляти з АК Калашникова. Але почалося широкомасштабне вторгнення Тому разом із другом Євгеном він попрямував до військкомату.

Хлопці записалися до Сил тероборони. Вже за кілька годин після отримання зброї хлопці вирушили в складі групи тероборони захищати Антонівський міст. Там вже точилися бої. 59-а бригада проривалася з оточення. Від мосту до будинку Сергія – лише два кілометри.

“Були такі думки, що я поруч зі своїм будинком, і хоч би в нього не прилетіло, бо потім відбудовувати. А ще ж там мати залишалася і багато тварин. То я хвилювався, щоб з ними було все добре”, – описує свої думки тієї миті Сергій.

У районі мосту тероборона перебувала близько години. Бачили, як вертоліт висаджував десант прямо на міст. Херсонці зрозуміли, що це росіяни, почали стріляти в тому напрямку. За 15 хвилин з мосту просто на них вийшла колона техніки.

“Їде БТР, зупиняється навпроти нас, наводить на нас дуло. До нього “рукою подати”, а ми не знаємо: наш чи не наш”, – розповідає Євген.

Хтось із тероборони вигукнув: “Слава Україні!”. У відповідь почули: “Героям Слава!”.

“Ми зрозуміли, що це наші. Але трохи в штанці таки наклали”, – зізнається Сергій.

Невдовзі херсонці отримали наказ відходити. Наступного дня тероборона почула команду розходитися: нібито вони були в оточенні, й спротив не мав сенсу. Але вже вранці 26 лютого вони дізналися, що херсонську тероборону знову збирають.  Майже одразу Сергій отримав своє перше завдання: схопити невідомих, які розставляли мітки на даху багатоповерхівок мікрорайону та спостерігали за розташуванням українських військовослужбовців. Сергій з бійцем на позивний “Змій” піднялися на дах п’ятиповерхового будинку. Коли спускалися, то натрапили на мешканців будинку, які запідозрили їх у тому, що саме вони і є російською ДРГ.

“Нас зустріли хто з чим: хто з гаєчними ключами, хто з битами. І давай: “Чого ви на дах полізли?”, “Скажи “паляниця!”, “А на якій вулиці ти перебуваєш?”, “А покажи паспорт-прописку!”. Ми вдвох з автоматами, а нас ледь не зафігачили. Сказали б “паляніца”, то нас би там зі сходів спустили двохсотими”, – з посмішкою згадує Сергій.

Першого березня росіяни заходили в Херсон з кількох напрямків. На той момент тероборона базувалася в школі-інтернаті. Звідти виїжджали в різні частини міста зустрічати окупантів. Виїхали на кількох легкових автівках по чотири людини у кожній. Одна з груп вступила у бойовий контакт із росіянами і ніби спалила одну ворожу машину. Але коли почав працювати російський крупнокаліберний кулемет, то зрозуміли, що засобів знищити ворога недостатньо. Врешті тероборона перемістилися на одну з квартир Євгена, яку він називає “криївкою”.

“Криївка – це символічно, бо далі ми діяли в підпіллі, як наші попередники – вояки Холодного Яру, вояки УПА. У мене на тій квартирі на всю стінку висить чорно-червоний прапор. Якби росіяни раптом прийшли на цю квартиру, то був би готовий сюжет для Скабєєвої”, – жартує хлопець.

В окупованому Херсоні хлопці організували невелику групу підпільників. До неї залучили двох чоловіків, яких називають за позивними – “Свят” та “Дід”. Перший був місцевим підприємцем, займався будівельним бізнесом, другий – колоритним херсонцем.

“Дід” виглядає як жорсткий бомжара, але намагається вдягатися, як Адріано Челентано. Він у Радянському Союзі був прапорщиком, постійно розповідає, як він з жінками кохався”, – описує Сергій найстаршого підпільника групи.

Євген отримав позивний “Депутат”. У 2016-му його обрали депутатом ОТГ від партії “Свобода”, на той час він був наймолодшим депутатом України. Завдяки депутатській роботі мав контакти по всій області та сформував цілу мережу інформаторів. 15 осіб контактували з ним безпосередньо, а в кожного з них були ще свої люди.

“Мотивація всіх була одна – кожен хотів хоч чимось допомогти на своєму місці, щоб пришвидшити деокупацію та перемогу”, – пояснює Євген, чому жителі Херсонщини долучалися до підпільного руху опору.

Про масштаб руху опору окупантам у Херсоні хлопці судять з мітингів, які відбувалися в місті навесні. Тоді на вулиці виходили до семи тисяч осіб.

“Є розуміння, що кожен з них хотів підісрати русні. Тому таких груп підпільників, як наша, було багато. Дуже багато”, – каже Сергій.

На всі ці мітинги ходили і Сергій з Євгеном. Протести хлопці сприймали як психологічний елемент війни. Окупантам демонстрували, що багато херсонців сприймають їх як фашистів, а не визволителів.

“Вони були слабкі й перелякані, боялися нас навіть із автоматом та у броневику. Боялися, що їх камінням закидають”, – згадує ті мітинги Сергій.

З будинку Сергія на околиці Херсона як на долоні видно Антонівський міст. Тож хлопець почав передавати першу інформацію про рух колон росіян ще до окупації Херсона.

“Мій батько моряк, у нього є бінокль. І я в цей бінокль дивився на Антонівський міст, моніторив рух техніки, рахував і доповідав напряму комбригу Іщенку (командир херсонської 124-ої бригади Сил тероборони)” – розповідає Сергій.

Найбільша колона, яку зафіксував підпільник, складалася з 80 одиниць техніки. Інші вікна будинку Сергія виходять на залізничні колії. Тут він спостерігав за російським бронепоїздом, який пригнали з Криму. І саме тут мав найбільший успіх партизанської діяльності.

Якось у полі за залізницею він помітив російську техніку. Пошукав в Google за фотографіями і дійшов висновку, що там стоять російські вогневі системи залпового вогню “Буратіно” – загалом дев’ять штук.

Хлопець зробив фото і відправив комбригу. За кілька днів командир попередив: зараз ЗСУ почнуть “працювати” по цій техніці окупантів, треба давати інформацію, чи влучили. У підсумку Сергій нарахував чотири знищені системи.

“Тоді я подумав: ну слава Богу, що я не без толку стою тут, дивлюся в бінокль, що є сенс спостерігати”, – згадує свої думки підпільник.

В якийсь момент на Євгена вийшли представники українських спецслужб, запропонувавши співпрацювати з ними. Перше завдання було легке. Треба було закидати фарбою плакати “Росія тут назавжди”.

“Ми захотіли показати, що херсонці не самі, що є люди, які так само проти окупації. Це така демонстрація, що партизани поруч”, – пояснює Євген, чому взялися за це завдання.

Спочатку спробували закидати російські білборди яйцями з фарбою.  У травні 2022-го хлопці не мали зеленки, знайшли лише водоемульсійну фарбу. З нею потрібного ефекту не отримали – пляма вийшла маленька і майже непомітна. Тож спробували пакети з фарбою, але все одно залишилися незадоволеними. Хоч плями і були більшими, але теж погано помітні.

“Я казав, що це позорище такі фото відправляти, це – не виконана робота. Але наступного дня я проїжджав повз одного білборду, то його вже охороняли росіяни: БТР і п’ять бійців. Тобто ми відтягнули ресурси окупантів”, – розповідає Євген з посмішкою.

Та й спецслужба роботу підпільників прийняла. За кожен спотворений плакат підпільники отримали винагороду в 1000 гривень.

Наступне завдання від спецслужби було більш вагоме: треба було знайти і підірвати базу росіян в Херсоні. Для цього хлопцям передали десять кг тротилу та детонатор.

Підпільникам скинули відео, як працювати з вибухівкою. До детонатора приєднувався телефон, і дзвінком з іншого телефона можна було дистанційно задіяти пристрій.

Саму операцію спланувала група херсонських підпільників. За задумом, підкласти вибухівку мав “Дід”. Він, як найменш примітний, мав під’їхати на велосипеді і залишити міну на визначеному місці. При цьому вибухівка мала бути в пакеті АТБ, який був схований у такий самий пакет. Після скидування одного пакету з вибухівкою для сторонніх глядачів “Дід” все одно залишився б з тим самим пакетом.

Другий член групи мав відслідковувати, щоб поруч не було цивільних, і вже при під’їзді росіян дати знак третьому, щоб той здійснив телефонний дзвінок та задіяв міну.

Проте всю операцію хлопці вирішили скасувати. Значні проблеми були з детонатором. Його мали приєднати перед виїздом “Діда”, щоб він не витрачав на це час на місці. Але переміщуватися з детонатором було небезпечно, він міг спрацювати від коливань.

“Історія з вибухівкою вийшла невдалою. Дуже мені шкода, бо дуже хотів подивитися, як палають росіяни”, – каже Сергій.

У червні підпільники Сергій та Євген за наказом керівників виїхали з окупованого міста. У Херсон повернулися вже після звільнення.

З дитинства Сергій знав про партизан те, що розповідала татова тітка. Їй нині 99 років, а в часи Другої світової вона була медсестрою радянської армії. Бандерівцям вона закидала співпрацю з німцями, вбивство червоноармійців та називала їх фашистами. У шкільні роки Сергій почав більше цікавитися українськими підпільниками, багато читав поза шкільною програмою історії. І дійшов висновків, що ідеї бандерівців близькі до його світогляду.

“Наша партизанщина в окупованому росіянами Херсоні схожа на діяльність ОУН-УПА. Я думаю, що ми продовжуємо ту справу українського підпілля. Я теж дотримуюся думки, що Україна – це від Сяну до Кавказу. Так що Ростову приготуватися!”, – напівжартома каже сучасний послідовник Бандери.

Проте якщо ЗСУ зупиняться на кордоні держави станом на початок 2014-го, його це теж влаштує.