Герой України льотчик KARAYA розповів, як відводив пошкоджений винищувач від житлових районів (відео)
Новину більшість українців не помітили, адже Вадима мало хто знає за прізвищем. А от позивний KARAYA вже кілька місяців не зникає із ЗМІ та соціальних мереж. Льотчик-винищувач 12 жовтня знищив п’ять іранських дронів та через пошкодження літака катапультувався на Вінниччині, попередньо відвівши винищувач від населеного пункту. Вадим Ворошилов вперше розповів АрміяInform, як відводив пошкоджений винищувач від житлових районів. Указом Президента України №829/2022 від 5 грудня майору Вадиму Ворошилову присвоїли звання Герой України.
Скільки б років не пройшло, до яких зірок не доріс би та у скільки б разів він не збільшив свій наліт, але кожного року 12 жовтня ніколи не забуде.
“Я дуже не хотів катапультуватись. Технічно – це зовсім не складно. Здавалося б – потягнув ручки катапульти і все. Найстрашніше – це можливі наслідки, вони практично не залежать від професійності. Ця крайня міра, часто стає вироком. Тоді стільки моментів зіграли мені на користь, аж страшно їх озвучувати. Вдалось відвести літак від будинків, приземлитись на відносно м’яке поле, зберегти очі під час вибуху, шийні артерії. Все таки мова йде про висоту в півтори тисячі кілометрів. Ракети, що залишались на літаку не здетонували. Серед моїх колег – неймовірних льотчиків, таким везінням можуть похвалитись не всі. Тому і шолом відмивати від крові не буду, збережу його для історії”, – розповів KARAYA.
Нам пощастило прибути разом із Героєм, якого одразу охрестили українським Топ Ганом, на місце падіння літака всього за кілька днів після події. Кілька подряпин на обличчі, дбайливо зашита в госпіталі льотна куртка і шолом із запеченою кров’ю всередині, який Вадим вирішив не відмивати. У невеличкому селі Луки пілота одразу впізнали.
“Мамо – це ж той льотчик! Я його фото бачив в Інтернеті”, – вигукує маленький Вітя, що допомагає матері збирати урожай на городі, і захоплено дивиться на пілота.
Якихось чотири дні тому у водойму, що за кілька сотень метрів від їхнього будинку, впав літак. Жінка обіймає пілота, зізнається, що навіть злякатись не встигли.
“Ви вже вибачте за створений дискомфорт та мій потріпаний вигляд. І ніякий я не Герой, просто робив свою роботу”, – каже у відповідь пілот.
Льотчик вже сотню разів прокрутив у голові той день. Розпочався він для Вадима ще на світанку.
“Сигнал: «Готовність один», що пролунав о четвертій ранку, зруйнував будь-яку надію на сон. Вже о п’ятій я був в літаку. Працював на південному напрямку. Було ще темно, коли відпрацював по першому Шахеду. Літав понад годину, знищив три повітряних цілі. Стандартний виліт винищувача, аби залишилось достатньо палива на посадку, триває одну годину. Далі виконував завдання із прикриття штурмової авіації на Херсонському напрямку”, – згадує пілот.
Ввечері знову пролунала команда «Повітря!», цього разу помчав на Вінниччину. Там успішно знищив один дрон. Полював за другим, підійшов на максимально допустиме зближення, випустив ракету. Знищений! Але уламками від вибуху пошкодило літак, почалось його руйнування.
“Розгерметизація, руйнується скло, відлітає носова частина. Повітря в обличчя, нічого не видно, перевіряю керування. Попереду бачу ліхтарі – населений пункт. Тими органами управління, які ще доступні, починаю відводити борт в сторону. Даю лівий крен, бачу попереду поле. Зізнаюсь, в якийсь момент навіть промайнула думка: «Можливо, вдасться дотягнути і посадити літак?» Але почалась пожежа в кабіні, язики полум’я уже почали діставатись до мене, а літак стрімко втрачав висоту. Гадати нічого: інших варіантів, окрім як катапультування, просто не залишалось. Коли розповідаю, здається, що все відбувалось довго. Насправді, від моменту, коли зрозумів, що літак руйнується до того, як полум’я було в кабіні і я потягнув за ручки катапульти, пройшло секунд 40. Кожна секунда у цій ситуації вирішальна”, – розповідає Вадим
Сам процес катапультування тривав близько двох хвилин. Та продумати й пригадати за них встиг стільки, ніби мова йде про години. Навіть заселфитись встиг. Щоправда, робив фото закривавленого обличчя зовсім не для розваги, а з метою оцінити масштаби власного ураження.
“Катапультування справді відбувалось, немов в уповільненій зйомці. Дивився, як відходить частина літака, як палає те, що від нього залишилось. Бачив, як машина падає. Встиг оцінити, куди орієнтовно рухатимусь. Підняв голову – купол відкритий. Подумав про родину, побратимів, що всі за мене хвилюватимуться. Бо насправді я не раз був по інший бік барикад і знаю, як це не знаходити собі місця поки не буде звістки від побратима”, – згадує KARAYA.
Приземлився в полі з ріпаком. «Ніби руки-ноги цілі. Встати можу, бачити можу.» Видихнув. «Живий, знаходжусь між таким і таким населеними пунктами, координати наступні», – встиг повідомити командиру перед тим, як вимкнувся смартфон. Неймовірно зрадів, коли намацав у розгрузці цигарки. Сів на парашут і запалив.
“Якби це був фільм, цей кадр, очевидно, супроводжувався б драматичною музикою. Я не надто заядлий палій, та того вечора цигарки йшли одна за одною. В госпіталі пачка була вже майже пустою”, – розказує пілот винищувача.
До найближчих житлових будинків KARAYA йшов із півгодини. Тим часом на усіх командних пунктах була оперативна пауза. Колеги та знайомі, затамувавши подих, чекали хоч якоїсь звістки від пілота. Льотчик планував знайти відділ поліції чи селищну раду та зустрів Владислава та Тетяну – молоду пару з ліхтариком, які саме вийшли подивитись, чому зникло світло.
“Тепер і в нашого села буде своя невеличка історія війни. А, можливо, і вулицю колись назвуть прізвищем Героя, хто знає. Провели його до хати, дали телефон, приготували чай. Та він навіть пригоститись толком не встиг, як вже прибули медики із рятувальниками. А зранку чоловік першим ділом запитав: «Тетянко, нам це часом не наснилось?» Звісно, кортіло усім розповісти про те, яку ми легенду зустріли посеред ночі, та пообіцяли тримати в таємниці. Лиш взяли обіцянку, аби він став хрещеним батьком дитинки, на яку ми зараз чекаємо. Хто ж ще таким кумом похвалитись зможе” – розповідає Тетяна, яка разом із чоловіком зустріла льотчика того вечора.
Вже в госпіталі iPhone льотчика включився. Вадим бачив, як постійно вистрибують пропущені дзвінки. Здається дзвонили всі на світі.
“Близько другої ночі набрав по відеозв’язку дружину. Востаннє ми спілкувались за півгодини до вильоту. Ще ніби й доба не пройшла, а вже стільки подій. Вигляд у мене був так собі, але дружина посміхнулась: «Живий?» Пізніше зізналась, як її трусило, коли почула, що літак впав, коли ніхто не міг точно сказати, живий я чи ні. Мене часом запитують: «Як вберегти нерви коханої?» Рецепт простий – фільтрувати інформацію. Та цього разу від мене мало що залежало. Я її розумію і дуже ціную те, що вона поважає мою професію. Близько четвертої ранку скинув колегам своє фото із підписом «Слава Україні!», яке зробив перед катапультуванням. Мама ж дізналась лише зранку”, – згадує Вадим.
Медики, як завжди, обережні в прогнозах. Та льотчик переконує:
“Здоровий! Ось-ось знову сяду в кабіну винищувача. Літак у частині вже чекає”, – посміхається пілот.