Херсонська родина – допомагала ЗСУ під час окупації Росією

24 лютого, родина Віктора прокинулись під звуки вибухів о четвертій ранку. Голова родини до тероборони записався задовго до повномасштабного вторгнення. Тому цей день чоловік розпочав з готування коктейлів молотова. А потім зібрав речі і поїхав у військкомат. Своєю історією спротиву військовим РФ вони поділились з Суспільним.

В той день в військкоматі було багато людей. В якийсь момент, прибіг один хлопець і повідомив, що російські війська вже на мосту. Так для Віктора розпочалась його історія боротьби за рідне місто.

У перші дні оборони Херсона на власній машині чоловік возив поранених, допомагав українським військовим. А згодом, коли місто було окуповане росіянами, перейшов у підпілля і продовжив спротив.

До можливої оборони чоловік підготував і власне житло. У будинку і досі нерозібрані барикади, кулеметні гнізда та забиті вікна.

“Довелось пройти через російську катівню. В підвалі просидів п’ять днів”, – розповідає чоловік.

Весь цей час, як і з початку окупації, координати розташувань військ РФ передавала в чат-бот і його дружина.

Не корився окупації і 17-річний син Олексій. Хлопець малював патріотичні графіті, навіть під погрозами не погоджувався навчатись у захопленому росіянами коледжі, а за тиждень до звільнення Херсона, разом з батьком зняли з комендатури російські прапори.

“За тиждень до звільнення, вранці у комендантську годину, ми пішли з батьком знімати прапори – радянський і російський прапор на апеляційному суді та комендатурі”, – каже Олексій.

Саме ці прапори, разом з іншими херсонцями спалили на площі у день звільнення міста.

Нині родина пригадує – день звільнення Херсона був найщасливішим у їхньому житті. Всю окупацію вони боролись і вірили, що обов’язково дочекаються ЗСУ.

“Коли побачила на площі як ставлять прапор, впала на коліна і стала кричати, що нарешті ми дочекалися. Херсон – Україна назавжди. І український прапор на своєму авто я так і вожу”, – каже херсонка Вікторія Каракулова.