Ігор Шолтис після поранення в АТО, ніяк не міг потрапити на війну

Військовослужбовець Ігор Шолтис нині вдруге на російсько-українській війні. 2015 року Ігор вже проходив службу в зоні АТО. Тоді у Пісках Донецької області зазнав важкого поранення. Про незламного воїна пише Цензор.Нет.

“Це був вибух протипіхотної міни. Вона була на розтяжці, без часової зупинки. Ми навіть не мали можливості вчасно на неї зреагувати. Коли вибухнула, мені перебило гомілку в чотирьох місцях – роздробило вщент ногу до коліна. Козакам із добробату ОУН і 93-ї бригади Холодний Яр вдалося врятувати мене. У різних клініках мені пропонували ампутувати ногу і поставити протез. Але в одному шпиталі лікарі вирішили поборотися і наростили кістку з нуля за допомогою стовбурових клітин. Реабілітація тривала довго. Вчився заново ходити. Повномасштабне вторгнення Росії в Україну почалася, коли я вже міг ходити, отже, мені вдалося знову вирушити на фронт у відносно повноцінному стані”, – згадує у розмові військовий.

Наскільки я розумію, після такого складного поранення ти не зовсім був придатний до служби.

“Так. У мене ІІ група інвалідності. Мене не дуже хотіли брати. Тому довелося шукати способи, як потрапити до армії”, – каже Ігор.

Куди саме ти вирушив, коли дізнався про повномасштабне вторгнення Росії в Україну?

“Я виїхав на Київ, де побратими чекали на мене в районі Житомирської траси. Коли напруга на північному напрямку впала, і стало зрозуміло, що до столиці росіяни не ввійшли, нас перерозподілили на південь”, – згадує Ігор.

З огляду на те, що ти не вірив у повномасштабний наступ Росії в Україну, якими були твої думки на початку?

“Поміж собою з хлопцями обговорювали цю ситуацію. Дехто говорив, що вирушає на тиждень-два, вважаючи, що може за цей час загинути. А ми із львівськими хлопцями навпаки були іншої думки. Розмірковуючи так: зараз приїдемо, дамо росіянам “тягла” і за два тижні будемо вдома. Правда, потім побачили, що це буде затяжна війна, тому треба було багато чому вчитись. Адже з перших днів стало зрозуміло: формат бойових дій зовсім інший, аніж у 2014-2015 роках. Плюс їхня широкомасштабність. Тим більше, ми усвідомлювали, що технологічний прогрес не стоїть на місці, тому ми мусимо дуже швидко опановувати нові військові дисципліни на кшталт аерозвідки, щоб вижити та ефективно виконувати завдання. Було так: вийшов на завдання, повернувся, якщо не впав знесилений спати, і є доступ до інтернету, швидко читаєш якусь статтю англійською про характеристики тієї чи іншої зброї, тому що розумієш, що завтра-післязавтра доведеться з неї стріляти, а вже потім лягаєш спати”, – говорить хлопець.

Як думаєш, за рахунок чого Україні вдалося вистояти?

“Окрім нашої єдності та руху опору, свою роль зіграв рівень корупції в оборонних та силових відомствах Росії. Тому що, переїхавши через кордон, російські солдати вже тут зрозуміли, що частина їхніх бойових машин зламалися, інші не можуть стріляти і так далі. Їхньою величезною помилкою була самовпевненість у тому, що десятиліттями чималі кошти вливалися у оборонну промисловість. А тут техніка підводить у той момент, коли не мала б. Тому корупція у російській армії є однією зі складових, яка стала нам у нагоді. Але загалом і це не допомогло б, якби не самопожертва багатьох українців. І не тільки військовослужбовців. Я реально не знаю, що б ми робили без людей з руху опору, багатьох з яких продовжують викрадати, але вони не зупиняються і далі нам допомагають, очікують на нас та на повернення їхніх територій в Україну” , – говорить військовий.

Третього жовтня у себе в соцмережах ти написав такий пост: “Херсонщина. Щойно звільнені в кривавих боях Хрещенівка та Шевченківка. Якщо Господь з нами, то хто проти нас?”. То хто ж?

“Зло, яке не підпадає під жодні закони логіки. Через це я у соцмережах не пишу про свою ненависть до росіян і тому подібне. Ми, як люди – представники цивілізації можемо відчувати емоції до чогось, що містить ядро логіки. Але не можемо ненавидіти стілець за те, що він таким є, чи тварину за її природню поведінку. Є дуже гарне порівняння із Мордором, тому що у них немає дилеми, що добро, а що – зло”, – говорить Ігор.

А в “хороших росіян” ти віриш?

“Ні. Будь-який “росіянин”, якого можуть ідентифікувати, як “хорошого”, для мене це щось незрозуміле. Будь-яка дружня до України людина не може самоідентифікуватися, як росіянин. Я знаю людей, які мали російське громадянство або походження, але вони позбуваються усіх ознак росіянства зараз. Вони приймають культурне ядро та систему цінностей українців чи іншого народу, окрім російського, до якого б хотіли належати”, – каже військовий.

Які росіяни в бою? Яку б ти дав їм характеристику як ворогу?

“Є такий наратив про “чмобіків”, мовляв, з того боку – просто якісь мемні потвори. За рахунок цього відбувається певне знецінення здобутків наших військових, які проти них воюють – ніби ми протистоїмо беззбройним ідіотам. Однак там є різні підрозділи, з якими ми були в сутичках. З мобілізованими бої довго не тривають, тому що вони не дуже вмотивовані їх продовжувати. А є бійці спецпідрозділів, як-от десантники та “вагнерівці”. Це не слабкий та виверткий ворог, проти якого цікаво воювати. Якраз у боях з ними набувається найбільший досвід. Але, на жаль, і зазнаються втрати”, – каже Ігор.

Ці бої можна порівняти з тими, які були у 2014-2015 роках?

“До 2022 року я ніколи не бачив, як на фронті працює авіація. Ми зазнавали обстрілів і фосфорними снарядами, і авіабомбами. Знову ж – підхід набагато масштабніший. Озброєння в рази більше. Вони мають карт-бланш на використання будь-якої забороненої зброї. Як і на обстріли цивільних. Роблять це, тому що не несуть покарання за такі дії. Якщо у 2014-2015 роках питання санкційного стримання було якимось важливим, то сьогодні вони на це не зважають, тому обстрілюють, як їм заманеться, не тільки військових, а й цивільних”, – розповідає військовий.

Україна весь час під російськими ракетними обстрілами чи атаками дронів. Невже вони досі не бачать, що нас цим не залякаєш?

“Своїми ракетними ударами вони не можуть змінити обороноздатність України. Ми все одно не підемо з позицій, а постачання боєприпасів на передову не уповільниться. Основною причиною продовження таких обстрілів є спроба підірвати довіру українців до керівництва країни, показати, що воно не може захисти свій народ від російських атак, тому зобов’язано капітулювати під зовнішнім тиском Росії, а також під внутрішнім самих людей. Їхньою метрю є поширити такі настрої серед нашого населення, мовляв, ми втомилися від того, що ці ракети летять по всіх містах, вже все одно, що буде з тим же Донбасом, закриваємо питання з війною”, – говорить чоловік.

По тому ж Херсону, який чинив активний супротив, було зрозуміло, що ми їм не раді. Як і з реакції херсонців, які з квітами та сльозами радості зустрічали наших військових після визволення. Пригадай свої враження від Херсонщини.

“Це найсвітліші спогади з початку повномасштабного нападу. Ми звільняли і першими заходили в ряд населених пунктів Херсонщини. Згадався такий момент: ми рухаємося по селу, здійснюємо зачистку, розуміючи, що на іншому його боці знаходяться росіяни – вони ще не вийшли. Ми в повній боєготовності рухаємося бойовим порядком. І тут з хати вибігає бабуся, починає мене обіймати зі сльозами на очах і дякувати. Я кажу: “Я вам теж дуже дякую. Ми до вас повернемося за кілька годин – дайте нам закінчити роботу”. Такі моменти – це відповідь на питання, чому ми платимо таку високу ціну на цій війні, чому ризикуємо своїм життям та здоров’ям. Якщо коротко описувати цю ситуацію, то варто переглянути відеоролики, як нас зустрічали на Херсонщині”, – говорить військовий.