Історія херсонця, який в російській окупації втратив матір та житло

Коли російські війська окупували Херсон, він не виїхав, бо доглядав за хворою мамою. Під час показових, начебто від ЗСУ, обстрілів російських військ снаряд влучив у його будинок і він згорів. Херсонець Олександр Шамрай вижив лише завдяки випадку. Як хліб врятував йому життя, Олександр розповів Суспільному. 

“Відразу, як почалась війна моїй мамі стало погано – відмовили ноги. Першого березня, в день коли російські війська окупували Херсон, маму госпіталізували. Але в Херсоні відчувався великий дефіцит ліків і через два тижні лікар сказав мені: “Забирайте маму, ми не можемо допомогти, нам нічим лікувати”. Наступні чотири місяці мама була в хоспісі, їй потрібен був спеціальний догляд. Мені ж потрібно було працювали, потрібні були гроші на ліки, а вони в Херсоні були дуже дорогі. Через чотири місяці мами не стало.  Заспокоювало одне – мама більше не побачить тих жахів, які відбувались в Херсоні”, – згадує чоловік.

Щоб якось прожити чоловік був змушений піти працювати таксистом.

“Я таксист і намагався продовжувати працювати. Їздив лише в світлу пору доби, бо було дуже страшно. Військові РФ у будь-який момент могли відібрати авто або затримати для перевірки документів. Росіяни ганяли так, наче для них ні знаків, ні світлофорів, ні правил не існувало. Через це було багато аварій. Найстрашнішою була поїздка на Острів, цього боялись всі таксисти. На мосту стояв російський блокпост. Там постійно перевіряли, залякували. Росіяни поводились в місті, як господарі. Вони могли позбавити транспорту, забрати в полон прямо з вулиці, часто ходили з обшуками по будинках”, – розповідає Олександр.

Одного дня чоловік повернувся додому швидше ніж зазвичай, але виявилось, що вдома нема хліба, і потрібно йти на його пошуки. Саме цей щасливий випадок і  врятував Олександру життя.

“Поблизу мого будинку, в будівлі коледжу росіяни планували проведення псевдореферендуму, а з іншого боку в гуртожитку жили чеченці. Одного дня, я закінчив працювати раніше. Зайшов додому і побачив, що нема хліба  і я пішов в магазин. Коли спускався по сходах, зустрів сусідку, вона разом з сином поверталась з роботи, пішли працювати на росіян. Вона здивувалась, чого це я так пізно по хліб йду. Тоді хліб ще треба було пошукати, бо багато магазинів не працювали. Я зайшов в один, в інший – ніде не було. Через якийсь час мені почали телефонувати друзі та знайомі. Як з’ясувалось, російські військові хотіли полякати херсонців ЗСУ чи просто відзняти чергове відео, як начебто ЗСУ обстрілює мирних громадян і обстріляли наш будинок. Я швидше намагався добігти, а коли вже підходив то побачив, що будинок горить. І зрозумів, дому в мене більше нема. Але в той час я думав лише про одне – що могло статися, аби я залишився вдома і не пішов по хліб. Так  пошуки хліба врятували мені життя. Тієї ночі я ночував у знайомих на іншії стороні міста. Там пробув декілька днів, думав, що робити далі. Лишалось одне – за безцінь продати авто та виїжджати з Херсона”, – розповідає чоловік.

Олександр твердо вирішив виїзджати з окупованого росіянами рідного міста, адже його в Херсоні вже нічого більше не тримало.

“Я зібрав найнеобхідніше, видалив всю інформацію з телефона. Що зміг, перекинув друзям, які вже були не в Херсоні й попросив зберегти. Безліч блокпостів росіян та постійні перевірки. Особливо ретельно перевіряли чоловіків. На останньому блокпості – був найтяжчий огляд та спілкування, моральний тиск.  Телефон сканували в якомусь пристрої. Така собі чорна скриня, казали, що начебто в ній могли побачити все, що збереглось у хмарному сховищі за пів року. Ставили провокативні запитання. Були такі, хто не проходив. Їх кудись відправляли. Не знаю, чи повертались люди. В мене питали куди їдеш і чому. Я як і багато хто казав, що їду до родичів, допомогти та повернусь. А ще про те, що в Херсоні мені немає де жити. Певно тому й спокійно пропустили. Паспорт та ідентифікаційний код я завжди носив з собою, бо росіяни постійно перевіряли. Це єдине, що в мене  збереглось. А ще пам’ять про маму, мій дім, та щасливе минуле”, – завершує розповіль Олександр.