Пальці були в крові, здерлися нігті, – студент з Херсону про здерті фото Небесної Сотні
Владиславу Бала – 20 років. Він студент Херсонського гідрометеорологічного коледжу і один з тих, кого в березні військові РФ змусили зривати фото Небесної Сотні та загиблих херсонських воїнів на Алеї Героїв незалежної України у Херсоні. Наразі Владислав разом з рідними виїхав з окупованого міста, тому міг вільно розповісти Суспільному, що відбулося того для насправді.
“До нас підійшов чоловік, що знімав на відео тих двох, хто зривав плакати. Він сказав:” У вас є вибір: або ми вас пакуємо і кудись вивозимо, де вас ніколи не знайдуть, або ви зриваєте плакати”, – згадує херсонець Владислав Бала.
10 квітня Владислав разом з друзями зустрілися обговорити практику, заплановану коледжем. Посиділи в парку. Коли вже розходилися по домівках, побачили, як двоє невідомих зривають плакати Небесної Сотні. Хлопці вирішили відзняти це на телефон.
“Виявилося, що цих людей контролювали російські військові. Та і самі вони були рашистами. За ними стояв мікроавтобус, за поворотом біля банку. Ми йшли та знімали відео. І дійшли до цього автобуса. З нього вийшли військові РФ, схопили нас, вишикували під стінкою, позабирали телефони. Вони запитували, яка наша позиція щодо подій в Херсоні та в країні, перевіряли наше листування, підписки у соцмережах, наші сторінки. Дехто з нас був підписаний на херсонські пабліки, де виставляли фото та відео російських злочинів”, – розповів Владислав.
Хлопців примусили здирати фото і пригрозили, якщо вони відмовляться, то їх заарештують і заведуть невідомо куди. Серед тих, хто знущався з хлопців, четверо було в цивільному одязі, решта – озброєні військові.
“Ми з хлопцями подивилися один на одного і зрозуміли, що в нас просто немає вибору. Ми знали, що людей хапали на мітингах і кудись вивозили. Дехто так і залишився зниклими безвісти. Ми пішли зривати плакати. Вони використовували ломи, а нас змусили робити це руками. Пальці були в крові, здерлися нігті.”
Все, що відбувалося на Алеї, російські військові знімали на камеру. Тут же коментували, що херсонці проти українського режиму, хочуть до Росії і не підтримують дії Президента України.
“Потім нам сказали обрати одного з нас, хто найкраще розмовляє українською. Обирали методом жеребкування. Мій товариш мав зрізати прапор Євросоюзу і казати, що нам краще з Росією”, – розповів хлопець.
Цей шматок, так і не увійшов в пропагандистський репортаж російських військових. Хлопець, якому випало зрізати прапор і промовити ті слова, так і зміг цього розбірно зробити.
“Потім всім нам, погрожуючи зброєю, наказали розблокувати телефони і скинути все до заводських налаштувань. У мого товариша, взагалі його забрали, бо в нього було дуже багато проукраїнських підписок у соцмережах”, – розповів Владислав.
Зрештою хлопців відпустили. Вони повернулися додому і розповіли все батькам.
“Всі злякалися, стали думати про виїзд з Херсона. Боялися, що нас можуть знайти, бо у окупантів були всі наші дані. А з іншого боку: ти вийдеш у магазин і наші ж херсонці можуть, не знаючи ситуації, поквитатися за зроблене”, – згадує хлопець.
А ще розповідає, як ходив на мітинги проти окупації у Херсоні, каже атмосфера була неймовірна: на площі панував дух свободи, якого так не вистачає окупованому місту. Потім мітинги почали розганяти, закидували світло-шумовими та зі сльозогінним газом гранатами.
Все-таки рідні Владислава вирішили виїхати з Херсона. Він розповідає, що документи на блокпостах майже не перевіряли. Дивились телефони і татуювання. Мати і сестра хлопця виїхали за кордон. Він залишився в Україні.
“У перші дні не хотілося нікому розповідати. Засудження не було від рідних. Дядько мій тільки сказав: “Як тільки звільнять Херсон і будуть відновлювати монумент, ти маєш бути там”, – каже Владислав.
Говорить, що навіть коли виїхав з міста, багато людей співчували, не засуджували, писали слова підтримки: “Життя кожного українця важливе для перемоги України, головне те, що в серці”, поділився студент.
Свою найбільшу мрію хлопець озвучив так:
“Один мій товариш якось сказав, що після закінчення війни зустрінемося усі в Херсоні. І цілим містом зробимо величезний пікнік на вулиці Суворова. Це так душевно звучало… Так хочеться до дому!”