Херсонська художниця не переставала творити навіть в російській окупації (фото)

Вибухи в Чорнобаївці, стовпи диму, гучні розриви снарядів, проліт ракет над головою – все це було чутно і видно з десятого поверху квартири, в якій жінка мешкає. У перший місяць війни її сім’я практично “жила” в Інтернеті, в прямому ефірі слідкували за тим, як російські війська захоплювали Херсон.

“Ми в прямому ефірі бачили, як відбувається окупація Херсона. В мене подруга жила в Садовому то російські окупанти були там ще до першого березня. Я бачила перше відео, як по мосту їхали росіяни. Бачила перше відео, яке знімали в Бузковому парку. Перший місяць я рятувалась тим, що відстежувала інформацію, намагалась допомогти тим, в кого немає можливості зрозуміти ситуацію. Тоді ми ще вірили, що це має швидко закінчитись”, – розповіла Оксана Оснач.

Для Оксани Василівни перший місяць окупації Херсона був чи не найважчим. Хтось порівнював це з в’язницею, хтось – з життям у клітці.

“Я була, як в скловаті. Враження таке, що ти можеш на якусь мить завмерти й начебто менше відчуваєш той біль, але кожен звук, інформація може тебе повернути до реальності. Ти в цьому болі та в цьому страху перебуваєш безперервно”, – поділилась мисткиня.

Художниця пригадує, що від всього просто тремтіли руки. І у першій картині, яку вона написала в окупованому Херсоні, були біль і страх. Водночас – на ній сині й жовті, червоні й чорні кольори українських прапорів.

“А далі я подумала: я буду робити те, що вважаю за потрібне. З вікна я бачила, що в нас досить довго ще майорів український прапор, а потім вже російський. І от хай там у вас буде Росія, а в мене тут буде Україна, в мене в серці буде Україна і на полотні буде Україна такою, яку я її бачу з тими емоціями, які я переживаю. Але я хотіла, щоб там була наша сила, міць, впевненість. Бо болю і страху й так достатньо було”, – розповіла художниця.

Десять полотен – написані в реалістичній манері, але не портрети. Хоча в кількох з них глядачі впізнають героїв Азовсталі.

“В мене був задум – воїн. Характерна позиція рук, щоб він був з квіточками, і зброя висить, і поряд якісь речі, які демонструють його мирний характер, тобто ця людина жила б мирно, якби на неї не напали. Такий в мене був воїн, і я ніяк не змогла знайти обличчя, яке б підійшло для цього образу. І вже в той момент був сюжет – інтерв’ю захисників Азовсталі. Серед них – морпіх Сергій Волинський, “Волина”, і я не те щоб його змалювала, навпаки, могла б більше портретної подібності знайти. Однак його впізнають. Так само, як впізнають в одній з моїх українок – “Пташку”, – сказала пані Оксана.

Крилатий воїн у червоному плащі з мечем, у ногах – двоголова курка. Образ архангела Михаїла, Юрія Змієборця. Картина була велика, її важко було б десь приховати в разі обшуку.

“Мені довелось переховуватись в будиночку в селі, а ця робота була схована в мене за шафами вдома, при ретельному обшуку якби її знайшли, то мені було б непереливки. Я думала, як мені це зло зобразити. Тоді я придумала двоголову курку, уважний глядач побачить і розшифрує”, – додала мисткиня.

“Окупаційними” роботами жінка ділилась на своїй сторінці в соцмережах. Попри можливі доноси й обшуки. Але коли написала “Святу Матір Героїв” – українку з палаючим мечем, то вирішила не оприлюднювати, бо це було ризиковано для всієї родини.

“Коли я її доробила, то зрозуміла, що я її мушу показати. Я написала, що я почала малювати, потім я показала першу роботу і далі я сім робіт демонструвала. Але пройшло вже чимало часу і розуміла, що я ризикую не тільки собою, я ризикую життям і здоров’ям моїх рідних, і восьму роботу там, де українка з мечем, я вже побоялась виставити, бо подумала, що це не пройде непоміченим”, – поділилась художниця.

Вже в Києві херсонська художниця закінчила роботу над ще двома картинами. Десять її полотен демонструвались у “Музеї історії міста Києва” під час відкриття виставки чумацької ікони на рибі “Іхтіс”. Також були представлений триптих, написаний на уламках російської ракети Х-101, якою армія РФ атакувала столицю у січні. На гільзах Оксана Оснач зобразила незламних воїнів і українців, які зустрічали ЗСУ в Херсоні.

“Військові запитали, чи зможу я це зробити? І я сказала, що так. Тоді я зрозуміла, що я на цих уламках від ракети, намалюю мирне місто, яке збирається спати. Мені хотілось зобразити Батьківщину, яка захищає. Я залишила всі подряпини, які були, і вплавила їх в цей живопис. Пізніше мені дали гільзи наші, і коли я на уламках малювала, то думала, що у цих недолугих людей не може бути рівно, тому я їх розташувала зображення під кутом. Тому наші будинки й наш пам’ятник стоїть рівно, а їхні уламки – косо і криво. І дуже чітко стоять наші гільзи – це наші люди, які зустрічають українських воїнів, це наша Херсонська область, вся Херсонщина – всі, хто пережив російську окупацію”, – розповіла Оксана Оснач.

Художниця хоче продати свої роботи, аби допомогти українським захисникам на херсонському напрямку. Кошти планує передати волонтерам, які з 2014 року допомагають військовим.