Як воюють херсонки на війні
Попри те, що в складі Сил оборони України кількість жінок обчислюється десятками тисяч, багатьма все одно це сприймається як виклик. Чи жіноча це справа – боронити свою землю, що є найважчим на війні і що мотивує найбільше, видання МОСТ розпитало у двох херсонок – Ірини та Катерини.
Катерина, інспектор-кінолог з пошуку вибухових речовин і зброї Національної поліції України. Чотири роки життя зі своїх 28 Катерина присвятила роботі в поліції. Незважаючи на те, що вона сержант, дівчина обіймає офіцерську посаду, що свідчить про її високий фаховий рівень та відповідальне ставлення до служби. Тендітна дівчина щодня працює з дорослою німецькою вівчаркою, знаходячи з нею «спільну мову», попри те, що вона не перший інструктор, яка тренує Айзу.
Після деокупації Херсона багато роботи? Які задачі виконує Ваш підрозділ?
“Роботи багато. Ми чергуємо на блок-постах, де разом із собакою перевіряємо транспорт, шукаємо зброю та вибухівку, яку можуть перевозити. У подальшому нас планують залучати на розмінування”, – відповідає Катерина.
Як звуть Вашого чотирилапого?
“Це Айза. На службі вона не перший рік і ще до повномасштабного вторгнення Росії в Україну бувала в АТО”, – каже Катерина.
Як давно Ви служите? Що мотивує?
“Чотири роки тому я прийшла в свій кінологічний підрозділ. Вибір було легко зробити, бо мені подобається працювати з собаками. У службовій діяльності поєдналися любов до тварин та бажання допомагати”, – розповідає про свою службу дівчина.
Чи довелося відчути на собі гендерну нерівність у підрозділі?
“Ні, з цим жодних проблем ніколи не виникало. У нашому підрозділі 12 осіб, з них три жінки. Ми з повагою ставимося один до одного, а в роботі, яку виконуємо, ми рівні”, – каже Катерина.
У вас небезпечна служба.
“Так, небезпечна. Проте ми суворо дотримуємося інструкцій, завжди у засобах захисту, все робимо чітко за вказівкою старшого групи вибухотехників”, – розказує Катерина.
Як сім’я поставилася до вашого вибору?
“Добре. Я перша в родині в погонах. Рідні переймаються, проте не сильно. Я працюю у себе вдома, у звільненому Херсоні”, – завершує Катерина.
Ірина, головна сержантка, медикиня батальйону з охорони громадського порядку Національної гвардії України. Жінка у війську вже 14 років, побувала у трьох ротаціях на Сході в 2017-2018 роках. Зустріла повномасштабне вторгнення Росії в Україну в складі свого підрозділу. Мріє про закінчення війни і перемогу. 
Як рідні ставляться до Вашої служби, особливо після 24 лютого минулого року?
“У мене є старенька мама. Звісно, вона переживає. Проте коли почалося повномасштабне вторгнення Росії в Україну, вона мені сказала: «Доню, тобі буде так краще?» – Я відповіла: «Так». – «Тоді у мене душа спокійна». І відпустила”, – розповідає військовослужбовиця.
Як Ваше життя змінилося відтоді?
“Я такого не уявляла і навіть думки не допускала. Звісно, життя змінилося кардинально: по-перше, змінилися мої думки, моє ставлення до багатьох речей. По-друге, з’явилися нові цінності: тепер у пріоритеті не матеріальне, а духовне”, – говорить Ірина.
У чому полягають Ваші обов’язки?
“Я надаю допомогу пораненим: зупинка кровотечі, перев’язка, надання іншої першої допомоги перед ушпиталенням. Окрім того, слідкую за станом здоров’я військовослужбовців нашого підрозділу. Моя робота – це не лише перша домедична допомога в екстремальних умовах, існує і рутина, без якої не можна обійтися”, – говорить медикиня.
Який випадок за час Вашої служби запам’ятався найбільше?
“Довелося рятувати хлопців після влучання ракети С-300, це найбільше запам’яталося. У ту ніч я знаходилася з хлопцями у пункті постійної дислокації. Російські окупанти нанесли вогневе ураження. Не роздумуючи, приступила до виконання своїх обов’язків та зробила все від мене залежне для порятунку побратимів”, – говорить Ірина.
Нести службу поруч з чоловіками – наскільки це складно?
“Я пристосувалася. У деяких побутових моментах важкувато, але все можна облаштувати. Навіть в армії жінка все одно залишається жінкою. Нам так само треба нафарбувати губи, відчувати себе красивою і жіночною. Приємно, коли чоловіки намагаються захистити і допомогти. Проте, чесно кажучи, від життя чоловіків життя жінок на війні мало чим відрізняється. Ми разом несемо службу, живемо в тих самих умовах”, – каже військова.
Що мотивує боротися?
“Мотивує мета – захистити Україну і зробити все можливе для того, щоб у нас панував мир і затишок. Щоб наша країна – сильна, могутня, смілива – була вільна. Я херсонка, люблю своє місто. Я тут народилася і все зроблю, щоб воно було вільним і мирним”, – завершує розповідь Ірина.