Зниклі безвісти 16 моряків з затонулих катерів “Словʼянськ” і “Станіслав”

18:34 | 10.03.202318:38 | 10.03.2023 Оксана

Навесні минулого року в боях із російськими окупантами в Чорному морі загинули два українські військові катери – “Словʼянськ” і “Станіслав”. З кожного судна врятували лише частину екіпажу. Доля 16 моряків залишається невідомою. Їхні рідні вважають, що вони живі, і для цього мають підстави. Про безвісті зниклих моряків написала Медійна Ініціатива.

13 листопада 2019 року катер “Словʼянськ” урочисто ввели до складу ВМС України. Його командиром призначили старшого лейтенанта Дамира Ауліна. Дружина командира “Словʼянська” Олеся Ауліна розповідає МІПЛ, що її чоловік високо цінував і пишався своєю командою. Відрадою був звіринець, який хлопці створили на катері. Першим зʼявився собака, якого привів Дамир Аулін.

“Ми його з притулку взяли, але згодом сталася трагедія, собака загинув під колесами машини. Потім нам подарували добермана Оскара, який став членом їхньої команди. Він весь час намагався поцупити в них їжу. Якщо хлопці не догледіли – все, не поїли”, – усміхається Олеся.

Згодом екіпаж поповнився іншими членами. До команди моряків приєдналися чихуахуа Гірька, кішка Жужа і тарантул, якого приніс Анатолій Ситник.

“Хлопці любили тварин, вони для них були емоційною розрядкою. Але коли в море йшли надовго чи за поганої погоди, то тварин із собою не брали. Не хотіли, аби ті страждали”, – розповідає Олеся Ауліна.

24 лютого 2022 року з перших годин повномасштабного вторгнення РФ в Україну під масовані ракетні обстріли потрапили населені пункти Причорномор’я, зокрема Одеса і Очаків. Катери, в тому числі “Слов’янськ”, вивели в море. Моряки чергували цілодобово. Третього березня 2022 року о 2:00 катер “Слов’янськ” вийшов у район Кінбурнської коси на розвідку і охорону портів Одеса, Чорноморськ і Південний.

“На той час Росія сильно пошкодила навігаційну систему в Очаківському порту. Завдяки навігаційному комплексу, який мав катер, наші моряки стали очима і вухами для командування, доповідали про обстановку навколо. Вранці третього березня ми поспілкувалися телефоном із чоловіком. У них на катері все було добре і спокійно”, – пояснює Олеся Ауліна.

Близько 12:30 у правий борт “Слов’янська” в район машинного відділення влучила протикорабельна ракета класу “повітря-земля”, випущена російським літаком. В результаті удару катер затонув, з 19 членів екіпажу врятовано лише вісім.

“Я телефоную чоловікові – зв’язку немає. Тоді я пишу йому: “По вас вийшла допомога, дочекайтесь”. Але зв’язку вже не було”, – згадує вона.

Тривогу напередодні трагедії відчула Юлія, сестра 24-річного матроса Івана Калапіщака. У батьківському будинку у Львові Іван не був з 2020 року. У жовтні 2019 року він демобілізувався після строкової служби. Приїхав додому, а вже в березні поїхав до Одеси. Там у жовтні 2021 року підписав контракт на службу у Військово-морських силах ЗСУ. Місцем служби став катер “Слов’янськ”.

“Відтоді, як він поїхав до Одеси, ми не бачилися два роки, лише телефонували одне одному. 24 лютого з братом спілкувалася мама, він написав: “Все добре. Я вас дуже люблю і цьомаю”. Раптом телефонує мені знайома і каже: “Юлю, я маму посадила в таксі, дала їй заспокійливе”. Знайома повідомила, що мама від невістки дізналася, що Іван зник безвісти”, – згадує Юлія.

Отримавши трагічну звістку, рідні почали пошук.

“Ані командування наших моряків, ані інші держоргани не дають нам чіткої інформації, яка б підтвердила факт загибелі наших рідних. Проте ми маємо достатньо неофіційної інформації, яка дає підстави принаймні на 90% вважати, що наші рідні живі і перебувають у полоні”, – говорить Тетяна Шерішоріна, мати наймолодшого моряка Нікіти Шерішоріна.

Після влучення ракети катер почав швидко тонути. Від удару моряків відкинуло. Оговтавшись, моряки розпочали екстрену евакуацію: надягли рятувальні жилети, скинули на море рятувальні плоти. Плотів дісталися лише вісім моряків. Доля 11 членів екіпажу залишається невідомою. Командування моряків провело службове розслідування. І хоча його результати не розголошують, рідним відомо, що в акті зазначено не про загибель моряків, а про зникнення безвісти.

“Операція відбулася вночі і дуже швидко, адже водолази весь час перебували під прицілом російських кораблів і літаків. Керівник водолазів повідомив нам, що вони обстежили все, крім приміщень командира і помічника. Жодних тіл чи останків не виявили. Каюти, які не оглянули, маленькі за розміром. Тож дуже сумнівно, що там могли б опинитися 11 дорослих чоловіків”, – говорить Тетяна Шерішоріна.

Сьомого травня в результаті ракетного удару затонув броньований десантно-штурмовий катер “Станіслав”. Командиром судна став старший лейтенант Олександр Сухоруков. Іншим лідером був капітан-лейтенант Сергій Тукмачов. У день вторгнення російські військові окупували прикордонний острів Зміїний. Саме біля острова Зміїний розгорнуться трагічні події для катера “Станіслав” і його екіпажу.

“З 24 лютого ми бачились із сином лише один раз – 1 травня, коли він заїхав до мене на дві години. На прощання я його міцно обіймала, цілувала і ніяк не могла відпустити. Кажу йому: “Що це я тебе обіймаю, немов останній раз?” Відштовхнула його від себе і сказала: “Ми з тобою ще побачимося, поплачемо, поцілуємося!” – зі сльозами розповідає Тетяна Тукмачова, мати Сергія Тукмачова.

Якось вночі додому ненадовго забіг і командир екіпажу Олександр Сухоруков. Тієї ночі його мати Інна Сухорукова відчула зміни і гордість за сина. Вона згадує:

“Син прийшов додому вночі. Я дуже здивувалася, запитала, як же він пройшов, адже в місті повно патрульних, тероборона. А він відповів: “Самооборона охороняє Одесу, а ми – всю Україну!” І я заплакала”.

Сьомого травня 2022 року екіпаж “Станіслава” у складі восьми моряків вирушив на бойове завдання до острова Зміїний. Близько 10:30 за 20 метрів від острова катер атакував російський літак. На поверхню води випливли лише три моряки. Через небезпеку водолази й досі не обстежили цю місцевість.

“Наші хлопці любили море, жили морем, зникли в морі. Море і ці трагедії нас об’єднали. Тому ми й обрали таку назву. До цього кожна з нас самостійно займалася пошуком свого рідного. Та наші катери належать 30 дивізіону надводних кораблів, які базувалися в Одесі, поступово ми познайомилися на зустрічах у різних державних органах, почали разом організовувати поїздки. Зрозуміли, що разом діяти простіше і ефективніше, тож об’єднали зусилля і створили громадську організацію”, – пояснює Олеся Ауліна, голова ГО “Об’єднані морем”.

Надія на те, що моряки живі, не безпідставні. Світлана Ляшко, дружина зниклого безвісти Володимира Ляшка, згадує, як вдень сьомого травня телефонувала своєму чоловікові, зв’язку не було. Але о 19:00, тобто за кілька годин потому, як катер “Станіслав” пішов на дно, прийшло повідомлення, що чоловік на зв’язку.

“Нам відомо, що того ж дня наші військові здійснили радіоперехоплення з російського літака, пілот якого казав, що бачить плот і моряків – “ненаших”. Потім було перехоплення дев’ятого травня, коли пілот сказав, що бачить три порожніх плоти, що позавчора тут вже відпрацювали і що “чужих більше немає”, – додає Тетяна Тукмачова.

Ці, а також інші обставини, про які рідні поки що не готові говорити публічно, дають їм підстави вважати, що зниклі безвісти моряки зі “Станіслава” і “Слов’янська” живі і перебувають у російському полоні.