Волонтер з Олешок повернувся з гуманітарного рейсу з Херсону (фото, відео)
Наразі Херсонщина є однією із найгарячіших точок на мапі України. Щоденні обстріли, гинуть люди, руйнується житло та інфраструктура. З гуманітарним рейсом туди нещодавно їздив Ігор Будак. Ігор Будак переселився до Первомайська із окупованих Олешок. Про мету поїздки та про враження, які залишилися від відвідин рідного краю, понівеченого російською армією, він розповів журналісту Гард.City.
“Ми везли 50 пічок. 30 віддали на селище Кам’янка. Інші 20 віддали на Білозерку, Садове, Херсон і Комишани. Цього разу всі пічки були для цивільних”, – каже Ігор.
Для військових волонтери привезли те, що передав Тимур Глушко.
“Уколи адреналіну, набори різних медикаментів і чотири газові конвектори. Від себе ми ще привезли людям в Кам’янці 15 продуктових наборів. Особисто людям ми не роздавали, оскільки селище часто обстрілюють. Тож ми вийшли на старосту округу і віддали це їй. Там немає інтернету і зв’язку. Тільки-но виїхали з селища, як там, поряд, почались російські обстріли”, – розказує волонтер.
Ігор поділився новиною про те, що невдовзі діяльність їхньої команди стане юридично завіреною.
“Наразі ми з колегами-однодумцями займаємось оформленням громадської організації. Наша ГО називається Об’єднання патріотичних громадян «Добрі справи». До команди входять волонтери, які раніше працювали кожен окремо”, – говорить чоловік.
Що в першочергових планах?
“Ми домовились із львівською волонтерською організацію стосовно продуктових наборів для мешканців Кам’янки. Але ми ще чекаємо, поки звідти, саме з Херсонщини, нам сформують списки необхідних продуктів, які дійсно потрібні. Ми отримаємо ці заявки і тоді вже будемо замовляти”, – відповідає волонтер.
Як з’ясувалося, люди в селі мають гостру потребу саме в компактних пічках.
“30 пічок ми віддали, ще 70 потрібно буде довезти. Я спочатку щось і не збагнув: навіщо людям у селі, де в кожній хаті є піч, потрібні турбопічки. Вже приїхавши туди я зрозумів, що пічки то в хатах, а люди живуть в підвалах. Ці села наче всіма забуті. Туди й дороги майже немає. 85 кілометрів з Херсона до Кам’янки ми їхали майже п’ять годин. Звідти нікуди особливо і не доїдеш, аби закупитись – дуже довго і ризиковано. Це ще добре, що їм там допомагає один волонтер: привозить якісь продукти, людей вивозить тощо. А загалом зв’язку з цивілізацією люди фактично не мають”, – говорить Ігор.
Ігорю, ти в цих краях не був вже досить давно – більше, ніж півроку. Ти пам’ятаєш, яким все було, коли ви звідти виїжджали і як там все зараз?
“Руйнувань було менше, і Антонівський міст ще стояв, дороги дещо цілішими були. Коли ми виїздили минулого року, Херсон не був таким розбитим, яким я його побачив зараз”, – каже чоловік.
А як ти спав? Було тривожно?
“Там майже постійно і звідусіль доносяться якісь тривожні звуки: вибухи, свист, канонади. Але ввечері я просто ліг і вимкнувся. Дуже важка дорога: розбита траса, стрес від почутого і побаченого, загальна втома. Ми їхали зі швидкістю переважно 15-20 кілометрів на годину, більше не розженешся”, – говорить чоловік.
Зі знайомими бачився?
“Так, але не з усіма. Хотілося б багато кого побачити, але поки що не все виходить так, як хочеш. Загалом важка поїздка. Коли повернулись до Первомайська, я ще кілька днів відходив від цих емоцій”, – каже Ігор.