Відбулася презентація книги Артема Петрика «Сни про Херсон»
У просторі виставки «Україна – розп’яття» Національного музею історії України в Другій світовій війні відбулася презентація книги Артема Петрика «Сни про Херсон». Про це пише АрміяInform.
Артем Петрик – прозаїк, кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту історії та археології Балтійського регіону Клайпедського університету (Литва). Напередодні широкомасштабної агресії Російської Федерації проти України Артем приїхав провідати батьків у м. Херсон і попрацювати над новою книгою про середньовічну історію країн Балтії.
Натомість опинився в російській окупації і мусив переховуватися від ФСБ. Як патріот України, історик та письменник, Артем був для російських окупантів ворогом, перебував у прямій небезпеці, тож нікому не довіряв, постійно змінював місце проживання й навіть зовнішність. За понад вісім місяців в російській окупації – пережив все те, що й інші херсонці: жахи окупації, труднощі перших тижнів після визволення. Особистий досвід та історії людей, із якими тоді спілкувався, постійно занотовував. Його нотатки й лягли в основу збірки оповідань під назвою «Сни про Херсон».
Збірка містить в собі розповіді про життя на захоплених Росією українських землях, про подвиг і малодушність, спротив і розправу, відчай і надію, про останні передсмертні листи й вільні сни в неволі, про тих, хто мріяв, але не дожив, і про тих, хто вижив всупереч, хто вірив у визволення й не здався, не зрадив друзів та своїх принципів.
Коли під час російської окупації ви занотовували події, які у Вас виникали відчуття?
“Якщо подивитися на оповідання, то видно, що вони писалися в різних емоційних станах. Головне питання було в тому, як все це сховати, щоб не знайшли під час обшуку росіяни, бо це був би кінець. Я відчув моральне полегшення, коли мені вдалося передати рукопис у Литву колегам та пізніше до видавництва в Україні. Нотатки, які я вів в російській окупації, дозволяли забувати про реалії. Якщо подивитися книгу, то можна побачити, що є деякі частини навіть з гумором. Про «колобків»-колаборантів, наприклад. Тобто висміюючи росіян і їх поплічників, я наче лікувався від стресу, напруги і страху. Хоча страх це нормально, тим більше в таких умовах. Головне – навчитися його опановувати. Вже після звільнення почалися російські обстріли, підряд кілька днів росіяни обстрілювали далекобійною артилерією. Було відчуття, що якщо сьогодні не влучили у твоє місце розташування, то прилетить завтра. Думаю обстрілами цивільних росіяни мстилися за свої поразки. Херсону вони мстилися за незламність і відданість Україні”, – говорить автор книги.
Ваші земляки, які вже прочитали вашу книгу, впізнавали там себе?
“Якщо говорити про тих, хто пережив російську окупацію, багато з них бачили себе в оповіданнях моєї книги. Одного разу мені зателефонували навіть з Ісландії, де перебували біженці з Херсона. Вони купили електрону книжку і пересилали один одному”, – говорить Артем.
З чим можна порівняти Херсон в російській окупації?
“Херсон, як на мене, можна порівняти з Польщею 1939 року, коли вона була окупована нацистами та комуністами. Разом з окупацією приходить гестапо, терор. І ми себе відчували як ті самі польські мешканці, які опинилися перед обличчям тоталітарних тираній. Як і поляки тоді, так ми у 2022 році опинилися між безжальними жорнами. І коли питають, чому хтось з активістів не зміг виїхати з-під російської окупації, то я дивуюсь. Таке може говорити людина, яка не уявляє про що веде мову, не усвідомлює реалій окупаційного терору”, – згадує історик.
У Вашій книзі є цитата, де ви згадуєте Київ та його спротив. Що це для вас значило тоді?
“Те що, Київ встояв, і Україна на початку широкомасштабної агресії Росії звільнила північні регіони, дало нам надію. Ще раз про порівняння з Польщею. Польщу атакували з двох боків, державу було втрачено, і сподівання у поляків лишалася тільки на підпілля і Захід, а у нас була Україна та ЗСУ. А особливо надія починала вигравати, коли українська армія почала бити по Антонівському мосту. Україна до нас, наче промовляла, зверталася мовою «Хаймарсів». А коли вже після звільнення Ізюма, Балаклії та Лимана і я побачив сльози колаборантів, то зрозумів – скоро і наше свято буде, воно таки наближається”, – говорить Артем.
А як Вашу книгу сприйняли в Литві?
“Всі знали про ті події, особливо мої колеги з Клайпедського університету. Вони були не здивовані, тому що я їм періодично розповідав про те, що відбувалося з нами, з Херсоном”, – каже історик.
Що з пережитого в російській окупації Вам запам’яталося найбільш?
“Коли не було світла, води, коли зруйнована була інфраструктура, коли люди готували на вогнищах їжу. І от приватний сектор і поруч багатоповерхівки. Так люди з багатоповерхівок приходили у приватний сектор готувати їжу. Сусіди разом збиралися і ходили по хліб, в аптеку, ділилися між собою дощовою водою. Настільки тоді відчувалася близькість, земляцтво, чого раніше не було”, – згадує чоловік.
Маєте якісь найближчі творчі плани?
“Можливо, що в наступній книзі буде про те, як я з сусідом перетнувся, який приїхав з Росії ховати матір і опинився у вирі подій звільнення Херсона. Його матір була багато років нашою сусідкою. На початку російської окупації Херсона він не вірив матері, яка розповідала про те, як російська армія бомбить місто. Закликав її брати російський паспорт і міняти гривні на рублі. Після її смерті він приїхав у місто і став свідком того, як російські солдати вивозять чемодани награбованого, швидкі, холодильники. Після звільнення Херсон постійно обстрілює армія РФ, і він усвідомлює, що те, що розповідала матір – правда. Закінчується реальна історія тим, що його депортували в Росію. Другий задум пов’язаний з історією багаторічного капелана окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького отця Сергія Дмитрієва. Ця книга охопить різні аспекти діяльності й становлення військового священника через фокус на особистість отця Сергія «Падре», який нині призначений офіцером служби військового капеланства Командування Сил територіальної оборони ЗС України”, – завершує свою розповідь Артем Петрик.