Проєкт «Воєнні казки Херсонщини» – це правдиві історії про життя дітей в російській окупації
Проєкт «Казки Херсонщини» з’явився у 2016 році. Збірка складалася з 10-ти оповідань, де головними героями виступили брат та сестра – сучасні херсонські діти. Вони подорожували в минуле, яке було пов’язано з історією нашого регіону.
“Ми мали на меті глибоку патріотичну ідею – донести до дітей справжню любов до рідного краю в ігровій формі. За допомогою цих історій вони мали змогу дізнатися про своє коріння, познайомитися з відомими постатями та стати учасником різних історичних подій”, – розповідає херсонка та авторка проєкту Юлія Ситник.
Наступна збірка «Європейські казки Херсонщини», яка не вийшла, мала бути теж гарною та світлою історією. Врешті продовження ініціативи змінило повномасштабне вторгнення Росії в Україну.
“Ідея зробити продовження проєкту у вигляді воєнних оповідань виникла в мене у квітні минулого року. Тоді я почала згадувати історії моїх бабусь та дідусів про війну, Голодомор. Але моя родина їх не записувала, тож забулося багато деталей. Я зрозуміла, що ми живемо у схожі часи – часи великих історичних змін. І хоча більшість часу, ми проводили по своїх домівках або сидячи в підвалах – зі мною та моїми знайомими відбувалося багато історій, які варті уваги. Тому я дуже хотіла запам’ятати кожен день та події, що відбувалися під час російської окупації довкола. Аби їх написати та переповісти наступним поколінням”, – пояснює пані Юлія.
Для воєнних оповідань херсонка вирішила залишити звичний формат казок. На момент виникнення ідеї Юлія Ситник та більшість авторів проєкту перебували в російській окупації, тому збиратися та щось робити було просто неможливим. Тож до свого задуму команда повернулася лише після деокупації Херсона.
“Ми зібралися з авторками онлайн та дуже довго обговорювали майбутню збірку. Це дуже складна тема, бо ми не хочемо щось вигадувати, а будемо брати за основу тільки реальні події. При цьому не з новин, а що відбувалося з нами особисто чи з нашими знайомими. Зважаючи на формат необхідно згладжувати певні моменти, аби це не містило занадто багато моторошних речей. Між тим не повинна втрачатися правдивість розповіді. Тому що наші діти, насправді, бачили чимало і про це повинні знати”, – ділиться пані Юлія.
На сьогодні команда проєкту вже написала кілька оповідань. Серед них, історія про те, як діти разом з батьками евакуйовувалися з окупованої Росією Херсонщини через «дорогу життя» через Василівку до Запоріжжя. Аби потрапити на підконтрольну Україні територію малечі довелося провести кілька діб посеред поля, пройти не один російський блокпост та проїхати «сіру зону».
“Є два оповідання про родини з села Дар’ївка та міста Гола Пристань, як вони їздили до Олешок за продуктами та як вони виживали в умовах російської окупації. Ще одна історія розповідає про евакуацію дітьми їхніх домашних улюбленців. Ще одна історія, дуже складна, бо там сім’ю забрали до «підвал»катівні, а звідти вивезли на територію Росії. Там буде висвітлена розмова російського військового та дитини шкільного віку”, – говорить Юлія Ситник.
А ось починатися збірка буде загальною історією, про те, як діти в Херсоні реагували на початок війни. Так само буде спільною і крайнє оповідання проєкту «Воєнні казки Херсонщини».
“Ця казка буде нереальною історією. Це буде погляд у майбутнє, коли всі ми опинимося вдома – у мирній та процвітаючій Херсонщині. Бо зараз херсонські діти знаходяться в різних країнах, але це не заважає їм продовжувати підтримувати зв’язок один з одним та постійно повертатися подумки до рідного краю. Ця збірка повинна мати щасливий кінець, бо як відомо добро завжди перемагає зло”, – пояснює пані Юлія.
Над майбутньою збіркою працює команда з чималої кількості авторів, більшість з яких вже брала участь в проєкті. Наприклад, херсонський педагог Ольга Густенко.
“Нині я долучилася до проєкту, тому що хочеться донести всьому світу: війна – це не романтика героїзму, як описано у творах. Крім того, дуже важливо продовжувати розповідати про події в Україні. Адже незважаючи на те, що багато кого втомили новини про війну – вона ще триває. Тож якщо до цієї теми можна привернути увагу за допомогою казок, то чому б і ні”, – розповідає пані Ольга.
До проєкту долучилися журналістка Ганна Щидловська, яка писатиме про пережите на власному досвіді.
“Мене зацікавив формат задуму – казкові історії про реальне життя. Думаю, діти війни більше, ніж дорослі потребують особливого способу подолання важких наслідків воєнного сьогодення. Якщо вони читатимуть про те, як їхні однолітки проходять через різні випробування війни – розумітимуть, що вони не самі в цьому вирії подій і отримуватимуть певну підтримку від героїв наших історій. Також хочеться, щоб діти не втрачали віру в перемогу добра”, – ділиться пані Ганна.
Юлія Ситник – мама десятирічної доньки. Тому херсонка з власного досвіду розуміє, як війна та окупація відобразилася на емоційному здоров’ї дітей.
“На момент повномасштабного вторгнення Росії в Україну, доньці було дев’ять років. Вона пережила багато, ми тільки тричі намагалися виїхати зросійської окупації. Тож вона бачила на власні очі розгромлену військову техніку, як проводили обшуки речей на блокпостах російські військові, величезні воронки від російських снарядів. Одного разу ми стали свідками ближнього бою. Тоді постріли та вибухи ми не тільки чули, а й бачили. А до цього ми з нею сиділи в підвалах та волонтерили. Вона разом з друзями вилазила на третій поверх будинку і рахувала скільки танків йде по Антонівському мосту”, – розповідає пані Юлія.
Виїхавши за кордон донька Юлії почала сумувати за домом та друзями. А її найзаповітнішою мрією відтепер є те, що вони всі незабаром зможуть повернутися до Херсона та обійнятися. Це й стало ключовою причиною для херсонки, аби почати втілювати задум про воєнні казки у реальність.
“Більшість авторок теж мами, тож наша команда розуміє в якому стані наразі перебувають українські діти. І ми маємо надію, що наша збірка допоможе їм не просто подолати наслідки воєнного сьогодення, а й додати сил й віри, що їх мрія про щасливе життя в Україні обов’язково збудеться”, – пояснює Юлія Ситник.
В кінцевому результаті, на меті пані Юлія має зробити книгу не лише українською мовою, а й англійською та польською. Таким чином, херсонці планують вийти за межі української аудиторії та достукатися до тих людей, які не розуміють нашої мови.
“Перебуваючи за кордоном я зрозуміла, що коли ти розповідаєш тут людям свою особисту історію – вони більше переймаються подіями та розуміють значимість допомоги нашій державі. Тому важливо продовжувати проводити різноманітні заходи, мітинги, ініціативи на підтримку України в різних куточках світу. Тим паче, що через рік від новин про війну втомилися навіть наші люди, що вже казати про іноземців. Та ми не маємо права зупинятися і замовкати. Якщо ми хочемо повернутися додому під мирне небо, де будуть відбудовувати зруйновані російськими військами дороги, школи, будинки – необхідно зараз різними способами показувати правду. В нашому випадку це казки, і я впевнена, що прочитавши ці історії – діти з інших країн будуть більш чуттєво ставитися до наших дітей, розуміти та підтримувати їх. І можливо через роки ці історії будуть переповідати дітям в різних країнах, як символ об’єднання сильного, вільного та непереможного народу України”, – підсумовує розмову пані Юлія.