Американець вісім місяців переховувався від росіян у Херсоні

Тімоті Моралес – американський вчитель англійської мови, який переховувався від російських військових протягом усіх восьми місяців окупації Херсона, боявся, що його національність зробила його мішенню. Він з’явився на публіці лише після того, як українська армія звільнила місто. Статтю опублікувало The New Yoek Times.

“В мене були моменти відчаю, але я знав, що колись день звільнення настане”, – сказав пан Моралес в інтерв’ю на центральній площі Херсона, де він тепер відкрито ходить із стрічками жовто-блакитних кольорів.

Від стуку артилерії, випущеної в бік міста з російських позицій через Дніпро, досі брязкають вікна. Більшість його мешканців втекли кілька місяців тому, а відступаючі росіяни взяли з собою все цінне, що могли тільки взяти. З самого ранку, багато цивільних, що залишилися, шикуються в гігантські черги, щоб отримати хліб або наповнити пластикові пляшки водою.

Для 56-річного пана Моралеса найгірше залишилося вже позаду – більше ніяких тривожних ігор з росіянами. Він відкрив англомовну школу в Херсоні ще до російського вторгнення в Україну в лютому.

У перші дні війни, коли російські танки билися з нечисленними українськими військами в регіоні та незначними, але швидко переповненими силами територіальної оборони, пан Моралес опинився в пастці за російськими лініями. Йому вдалося відправити в безпечне місце свою 10-річну доньку разом із колишньою дружиною, але сам вибратися не зміг.

“Я не хотів ризикувати своїм паспортом”, – сказав він, згадуючи низку російських військових блокпостів.

Кремль назвав тоді Сполучені Штати та їхніх союзників, які озброюють українські війська, справжніми ворогами у цій війні, звинувачуючи їх у своїх невдачах на полі бою. Він побоювався, що російські війська затримають його лише за те, що він американець.

Тімоті пережив та був таємним свідком – нападу Росії, її жорстокої окупації та невдалих спроб русифікувати частини України та викорінити будь-яку опозицію.

Росіяни увірвалися в Херсон на початку березня, і невдовзі солдати патрулювали вулиці, а співробітники Федеральної служби безпеки, шукали учасників проукраїнського підпільно-партизанського руху.

Життя Тімоті Моралеса зводилося до двох квартир – його та його колишньої дружини, яких розділяв тільки внутрішній дворик. Два місяці, він не наважувався виходити за межі цього дворику. Родичі його колишньої дружини, яка була українкою приносили їжу.

У вересні він вийшов на подвір’я й побачив російських солдатів, які націлювали гвинтівки крізь дротяну сітку воріт. Він кинувся всередину, замкнувши за собою двері.

Росіяни, все ж таки, допитали його та зробили обшук в квартирі. Пан Моралес, говорить російською, але недостатньо добре, щоб здатися місцевим жителем, сказав офіцеру, що він ірландець на ім’я Тімоті Джозеф, викладає англійську в місті та загубив свій паспорт. І таємна поліція пішла.

“Це змінило мою точку зору, раніше я був обережним. Тоді я став параноїком. Допит ФСБ був найважливішим з його випробувань. Він уникнув затримання лише тому, що вони не були найрозумнішими людьми в світі” – сказав пан Моралес.

Він втік на іншу квартиру і не повертався на місце обшуку аж до звільнення міста. Коли він ходив вулицями, то боявся зустріти знайомих, особливо серед людей старшого віку, які не так добре усвідомлювали небезпеку росіян.

Йому вдалося відновити викладання англійської мови онлайн, використовуючи інтернет-з’єднання для зв’язку зі студентами з інших міст України та інших країн світу загалом.

“Це підтримувало мене в здоровому глузді”, – сказав він про можливість працювати онлайн.

Він занепокоївся, коли побачив, як росіянин, цивільний адміністратор окупаційного уряду, переселив свою сім’ю до квартири, покинутої українцями, у будинку навпроти, підвищуючи ризик того, що його викриють. З часом він зауважив і те, що ставало очевидним для інших херсонців: російська армія розвалювалася. Дисципліна руйнувалася, солдати виглядали більш розпатланими, і вони частіше їздили на крадених місцевих автомобілях, а не на військових.

“З часом вони ставали непримітними та розгубленими”, – сказав він.

В останній місяць він помітив, що солдати, які викрадали дорогі автомобілі, як-от БМВ чи Мерседеси, вивезли ці машини на баржах із Херсона, далі від лінії фронту. Це йому дало надію, що вони скоро підуть.

За тиждень до звільнення він був позбавлений жодного зв’язку та не знав жодних новин після того, як зникла електрика. Одного дня, Тімоті Моралес побачив, як проїжджає машина, на антені якої майорить український прапор.

“Тоді я і зрозумів, що росіяни пішли”, – сказав він.