Фермери на Херсонщині змушені ризикувати розміновучи поля від російських мін
На Херсонщині фермери власноруч розміновують поля. 12% сільськогосподарських підприємств повідомили, що їхні землі заміновані. Про це написало видання «AP NEWS».
Село Потьомкіне, Херсонська область. Там, де колись цвіли соняхи, тепер ростуть бур’яни. Свою землю фермер Володимир Заєць не обробляв з осені 2021 року, коли її востаннє засівали пшеницею. Тепер це мінне поле, залишене відступаючими російськими військами. Втім цієї весни фермер не дослухався до офіційних попереджень і самотужки розмінував близько 15% своїх земельних угідь, які складають 1600 гектарів.
“Ми повинні це зробити, чого боятися”, – каже робітник Віктор Костюк.
Цьогоріч, у фермерів різко зросли витрати на виробництво і транспортування через блокаду Росією багатьох чорноморських портів та через запровадженні обмеження на імпорт українського зерна. Така ситуація змушує багатьох фермерів скорочувати посіви. Обмежені можливості в транспортуванні зерна сушею та морем створюють збитки, очікується скорочення виробництва зерна на 20-30%, погіршення якості врожаю та потенційне виникнення тисячі випадків банкрутства наступного року.
“Різке скорочення» посівів зернових потенційно загрожує глобальній продовольчій безпеці”, – заявив голова Продовольчої та сільськогосподарської організації ООН в Україні П’єр Вотьє.
Херсонщина є одним із найбільш урожайних і одним із найбільш забруднених російськими мінами регіонів України. Фермерам загрожують російські міни на полях і ракетні обстріли. Але також їм загрожує втрата всіх засобів для існування, якщо вони знову не засіють і не зберуть урожай.
“У нашому районі тільки двоє із 40 фермерів мають доступ до своєї землі. Перший з с. Потьомкіне, другий – з с. Іванівка. Вони своїми машинами підбирали міни та відвозили їх саперам” – каже голова Високопільської адміністрації Ганна Шостак-Кучмяк.
Жоден з них не відчував, що має вибір. Обидва знали, що без врожаю цього року вони вже наступного стануть неплатоспроможними. Минулого місяця один з робітників загинув, а інший був поранений під час збирання металевих залишків снарядів.
“Якщо ми будемо сіяти, вирощувати врожай, люди матимуть роботу, зарплату, можливість прогодувати свої сім’ї. Але якщо ми нічого не будемо робити, в нас нічого не буде”, – додає Шкуропат.
Блокада Росією чорноморських портів позбавила Україну переваги над іншими країнами-експортерами зерна. Транзитні витрати, які зараз у шість разів перевищують довоєнний рівень, зробили виробництво зерна непомірно дорогим. Додались великі витрати на паливо, добрива та якісне насіння. Більшість змушені продавати зерно собі в збиток.
“Фермери просто сіють менше. Ніхто не звертає уваги на те, що пшениці цього року вже посіяно на 40% менше, а кукурудзи буде на 50% менше. Колись фірма платила, в середньому, $12 за доставку тонни зерна з південного портового міста Одеси. Зараз платить $80-$100 за тонну”, – сказав Андрій Вадатурський, генеральний директор української компанії з перевезення зерна «Нібулон».
Тривають переговори про продовження угоди за посередництва ООН, яка дозволяє українському зерну безпечно залишати три чорноморські порти. Втім, вантажовідправники кажуть, що угода не працює ефективно – російські аудитори затягують процес, що збільшує час очікування для суден і робить морський шлях дорогим і ненадійним. Росія заперечує сповільнення перевірок.
“У нас були судна, які чекали близько 80 днів у черзі на завантаження. Хтось має втратити ці гроші: покупець, власник судна чи трейдер”, – каже Вадатурський.
Транзитні шляхи через Європу відкриті, навіть якщо Польща, Румунія, Словаччина, Болгарія та Угорщина тимчасово заборонили українську пшеницю, кукурудзу та деякі інші продукти через занепокоєння щодо зменшення прибутків власних фермерів. Але ці маршрути повільні і дорогі. Морські перевезення становили 75% експорту українського зерна на початок року.
Тим часом деякі фермери, не ризикують засіювати свої поля. Їхня земля всіяна боєприпасами і перетворилася на цвинтар спаленої російської техніки. Зібраний ще до повномасштабного вторгнення Росії в Україну урожай гниє під сонцем.
“Ми можемо протягнути ще рік. Як далі бути не знає ніхто. Сподіваємось на державну компенсацію. Я не можу відправити своїх робітників у поле, де я знаю, що є міни та бомби”, – каже Олег Ушкало.
Він стикається з опором своїх працівників, які хочуть працювати і заробляти гроші.
“Трактористи кажуть, що можуть підписати документ про те, що беруть на себе відповідальність. Але я не хочу ризикувати їхніми життями”, – каже Олег Ушкало.