Херсонські лікарі розповіли, як вони працювали під російською окупацією

Побував у російському полоні, переховувався від окупантівт  та до останнього намагався виконувати свої обов’язки. Директор Херсонської міської клінічної лікарні імені Тропіних Леонід Ремига з болем згадує про майже дев’ять місяців окупації, які пережив він та його колектив. Як вимушено повернулись у минуле століття, щоб надавати допомогу хворим, як лікували, чинили супротив і виживали в окупованому Херсоні. Леонід Ремига та лікарі, які працювали в окупації, розповіли Суспільному.

З перших днів повномасштабної війни та російської окупації Леонід Ремига та його колектив лишились на робочих місцях. Лікарня продовжувала працювати у штатному режимі. Їх робота завжди була непростою, тому особливо нічого не змінилось. Щоправда, почали з’являтись хворі з нетиповими для мирного життя ураженнями.

“З’явились травми пов’язані з військовими діями: осколкові поранення, мінно-вибухові травми. Це були люди з Херсона та Чорнобаївки. Були травмовані з мітингів спротиву, коли окупанти кидали по людях димові та шумові гранати. Переважно це були травми ніг”, – пригадує лікар ортопед-травматолог, який пропрацював у Херсоні всю окупацію, завідувач відділення Андрій Кокшаров.

Якщо досвіду роботи з такими пораненнями лікарям вистачало, то матеріалів згодом стало бракувати. Андрій Кокшаров говорить, що не було навіть апаратів зовнішньої фіксації.

“Доводилось викручуватись. Ніхто не скасовував гіпсових пов’язок та скелетної витяжки. Повернулися у минуле тисячоліття. Росіяни обіцяли, що забезпечать лікарню, заставляли що два тижні писати списки. Ми ті списки надавали, але нічого не отримували”, – згадує лікар.

Проблема з ліками ставала все гострішою, був великий дефіцит інсуліну. Адже російські окупанти з першого дня не пропускали в місто гуманітарні вантажі.  Розповів завідувач реанімації та інтенсивної терапії Андрій Сис,

“Росіяни не пропускали наші українські ліки, а своїх не завозили. Через що був великий дефіцит. І дуже багато людей з цукровим діабетом, з бронхіальною астмою зверталися тому, що перестали приймати базисну свою терапію. Йшла декомпенсація хронічних захворювань і внаслідок чого доводилось їх госпіталізовувати в тому числі і в наше відділення інтенсивної терапії”, – згадує Андрій Сис.

Скоро після окупації завітали у лікарню і працівники ФСБ та Росгвардії, пригадує директор закладу Леонід Ремига. Спочатку приглядались до медичного персоналу, потім призначили керівників з-поміж колаборантів.

“Вони почали сюди з’являтися з представниками ФСБ. І на початку червня вони прийшли до мого кабінету у супроводі озброєних російських військових і відсторонили від виконання обов’язків. Звинуватили у тому, що я саботував приймання якихось ліків”, – згадує Ремига.

Лікар не приховує, що лікарня дійсно отримувала ліки від російських окупантів. В основному це були проти діабетичні препарати, яких так не вистачало в місті на той час.

“Також сказали, що я поплічник української влади, що я проводжу антиросійську пропаганду, змушую людей не підкорятися російській владі, не знімаю прапори, які знаходились до цього часу на кожній будівлі майже у місті. Була дана вказівка заарештувати мене і відвезти на Перекопську, але у мене стався гіпертонічний криз і мікроінсульт. Я був госпіталізований”, – згадує директор медичного закладу.

Поки Леонід Ремига лікувався у своїй же лікарні, у закладі була призначена окупаційна директорка. Нею стала колишня працівниця Ірина Свиридова, яка звільнилася в 2013 році та працювала у приватних структурах в тимчасово окупованому Криму, потім вона повернулась до Херсона і працювала в приватній клініці. Персонал лікарні говорить, що з колективом колаборантка-керівниця спілкувалась вкрай мало і майже весь час проводила в кабінеті.

“Пані Свиридова, виконувала, мабуть, всі накази ФСБ. І коли ЗСУ підійшли до Херсона, то надійшла команда вивезти зі стаціонару усіх хворих, для того, щоб поступали сюди поранені росіяни з зони бойових дій. Але цьому завадили патріоти нашої лікарні, які залишалися на місці. Ми казали, що ми їх вивезли, але насправді вони тут знаходилися”, – розповідає Леонід Ремига.

Директор закладу говорить, що поки лікувався та проходив реабілітацію, продовжував тримати зв’язок та постійно спілкувався з колективом. Його колег повідомили, що як тільки Ремигу випишуть з лікарні, одразу заарештують.

“На день раніше я сам втік та сховався в місті. Переховувався в різних місцях. В тому числі й в Олешках, і на дачах, і в плавнях. Врешті, росіяни мене заарештували, завдяки колаборантам, які залишилися в лікарні. Вони мене впізнали на вулиці. Мене схопили й помістили в камеру на Желєзняка. А 27 вересня пройшов їх псевдореферендум. 28-ого вони прийшли й сказали, що відпускають мене під домашній арешт. Я пройшов поліграф, детектор. І після, вони мені віддали всі документи, але не віддали автомобіль. І сказали, щоб я на територію лікарні ні ногою”, – згадує лікар.