Війна очима переселенця з Херсона
Від початку війни мільйони українців добирались до Одеси, щоб звідси продовжити свій шлях якнайдалі від обстрілів та терору. Як починав життя наново в Одесі, поділився з Новини.LIVE херсонець Володимир Кононенко.
Виїжджати з рідного міста було складно насамперед морально, каже Володимир. Там усе своє, рідне та знайоме. Але вибору не було. Мав бути важкий шлях – їхали в невідомість.
“Сімдесят кілометрів ми подолали за шість годин. На блокпостах не хотіли випускати нас до Одеси чи Миколаєва. Де зупинитись, я вирішував вже під час дороги, після перетину блокпостів. Обдзвонював знайомих, але позаяк до комендантського часу ми встигали лише до Одеси, то я і залишився тут”, – розповідає херсонець Володимир Кононенко.
Виїхати з міста наважився наприкінці квітня, коли херсонці через відкриті обстріли вже боялися виходити на мітинги. До того ж знайомі почали масово зникати. Згодом стало відомо, що люди, яких вивозили невідомо куди, повертаються змарнілі та поранені, а дехто зник безслідно дотепер. Одним з приводів покинути місто було й те, що Володимир колись працював у одному з департаментів МВС в Херсонській області, про що могли дізнатися окупанти. Був ризик, що вони могли навести росіян й на те, що у родині чоловіка є ті, хто служать у Збройних силах України.
“Коли все почалося, мій син був на кордоні з Кримом. Я знав, де він, але не знав, що відбувається і що з ним. Він отримав осколкові поранення, опіки та контузію. У багатьох наших сусідів рідні в Збройних силах, та й ми переїхали з місця реєстрації. Може, це нас врятувало або просто пощастило з сусідами”, – ділиться Володимир.
Залишити найцінніше в місті, було найважче. Забрати з собою всю сім’ю неможливо через хворобу літньої матері. Та й син службу не покинув, а після лікування повернувся до лав ЗСУ. Дружина Володимира доглядає літню матір й сьогодні, провівши дев’ять місяців в окупації, хоча з виходом росіян за Дніпро безпечніше в Херсоні не стало.
“Інколи близько прилітає – в межах 500 метрів. Неподалік школу і ринок розбомбили. Ні світла, ні тепла не було десь місяць. Воду набирали зі свердловини. В черзі можна було простояти до дев’яти годин. Страшно, але ми матір не можемо транспортувати з міста. Та й в Одесі дуже складно знайти житло зі зручними умовами”, – зізнається чоловік.
Тож чоловік живе з постійним страхом за рідних, адже дружина та мама швидко спуститись в укриття не можуть. А Херсон щодня обстрілюють російські окупанти, як помсту за непокору.
“У переддень Різдва під час обстрілу загинуло та було поранено десятки людей, звісно, хтось тікає. Нестерпно важко, коли це зробити хочеш, але не можеш”, – стримано відповідає Володимир, змахнувши чоловічу сльозу.
Щоб допомагати рідним бодай грошима, Володимир Іванович розпочав пошуки роботи в Одесі та незабаром став інструктором в автошколі. Спершу передавав кошти через знайомих, тоді в Херсоні ще були в обігу рублі з курсом дві гривні за рубль. Профіль був знайомим, бо після виходу на пенсію з 2015 року на такій посаді працював у рідному Херсоні.
“Мої лекції допомагають мені та моїй родині почуватися безпечно. Якщо я зможу довести до людей, як треба поводитись на дорозі, щоб це було безпечно для них, то це буде безпечно і для інших”, – ділиться інструктор.
Одеса, яка стала випадковою гаванню для Володимира, тепер місто, де довелося розпочинати життя спочатку. Але допомагає триматися віра в те, що скоро Україна переможе.
“Я обов’язково повернуся в Херсон, як тільки відкриються нові філіали автошколи, де я працював до війни, хай би вже війна закінчилась”, – головне бажання Володимира на Новий рік.