Історія литовця, який воює на Херсонському напрямку
Жигімантас прибув в Україну в перші тижні повномасштабного вторгнення Росії. Литовець, який мав за плечима військовий досвід, прийняв рішення вступити до іноземного легіону і боронити нашу країну від російської армії. Від початку він навчав воєнній справі українців, але згодом вирішив йти на передову. Зараз воює на Херсонському напрямку. З литовським будівельником, який залишив вдома чотирирічного сина, батьків, роботу, щоб захищати Україну, поспілкувались кореспонденти Суспільного.
Жигімантасу 25 років. Він служить на Херсонському напрямку, в 124-ій бригаді ЗСУ. дев’ять місяців він проходив службу в литовській армії, після чого підписав контракт на два роки. Коли Росія вторглась в Україну, відразу ж вирішив їхати на війну.
“Вже на початку війни я думав про те, що Президент Зеленський оголосить про формування іноземного легіону. І вирішив, що я буду одним з перших. Я чекав на цей момент. І як тільки оголосили, що західні військові можуть приїжджати воювати за Україну, то сумнівів не було. Залишив роботу, і з другом приїхали сюди”, – розповів Жигімантас.
Війна відчувалась далеко від театру військових дій. Вже на кордоні литовці зрозуміли, якою напруженою була ситуація в Україні наприкінці лютого-початку березня.
“Коли тільки під’їжджали до кордону Польщі та України, вже тоді було таке дивне відчуття. Вразило, що на кордоні багато людей, поліції, військових. Проїжджаєш кордон – через кожен кілометр блокпости. Такого не побачиш в країні, де немає війни. Було відчуття, що ти вже на війні. Коли під’їжджали до Львова, то теж була перевірка документів, дивні запитання, чи є зброя, куди їдете, мета поїздки”, – продовжує військовий.
Жигімантас почав навчати українських військовослужбовців. Але за два місяці зрозумів, що це – не його покликання і вирішив йти у бойовий батальйон, на передову.
“Україна бореться не лише за свою свободу, а й за свободу всієї Європи. Я, як громадянин Європейського Союзу, думаю, що це обов’язок. Цим самим я не напряму захищаю Литву, свою батьківщину”, – говорить військовий.
Підрозділ був спрямований на Херсонський напрямок. Важкі бої, виснажливі обстріли, поранення – Жигімантас разом з побратимами обороняли Миколаїв від подальшого просування російської армії.
“Ми тримали позиції, по нас стріляли, працювала артилерія і фосфор, міномети, танки, а у нас не було навіть, як відповісти. Ми сиділи та тримали позиції, щоб вони не пішли глибше у бік Миколаєва. У самому штурмі Херсона ми не брали участь. Ми просто були десь в тилу, чекали як підкріплення. Я отримав поранення. Мене відвезли на лікування. Майже два місяці я лікувався”, – згадує Жигімантас.
Поруч з Жигімантасом боронять Херсонщину ще троє литовців. Друзів же набагато більше. За час війни бригада стала бойовим братством.
“Запам’яталося, як ми знищили один танк. Вже вночі, ми потрапили у засідку. Нас страшно обстрілювали і ми вже думали, що нам кінець. Двоє з групи отримали контузії. В мене тут тепер немало товаришів. Коли ти ділиш з ним один окоп і коли ти потрапляєш під обстріл, то тут уже є справжні друзі. І найкращі колеги, вже як родина ми”, – поділився Жигімантас.
У штурмі Херсона його бригада не брала участі, хоча в місто заходили як розвідувальна група. Місцеві розповіли, що звільнення відбулось дуже швидко і більшість не повірила в те, що ЗСУ вже в Херсоні.
“Цивільні кажуть, що вони заснули з росіянами, а прокидаються – бачать: українські військові. І є такий жарт: заснули з російською армією, а прокинулися із ЗСУ. Люди радіють. Не знають, чи може росіяни перевдяглися у форму ЗСУ, інколи не довіряють. А так – раді всі”, – пригадав розмови з місцевими жителями Жигімантас.
Херсон – під постійними обстрілами російської армії. Востаннє, коли Жигімантас був у місті, то бачив в очах людей напругу і страх. Втім, радіє ставленню до військових: цивільні люди пропонують допомогу, завжди у магазині пропускають поза чергою.
“Відчуваю напругу. Люди всього бояться, атмосфера дуже важка. Це зрозуміло, адже там зона передової. В очах людей можна побачити цей страх. Напружена ситуація. Приємно, коли їдеш у Херсон, ідеш у магазин і люди просто без черги пропускають, бо ти військовий. Це дуже приємно”, – говорить литовець.
Друзі Жигімантаса змирились з його рішенням воювати за Україну і підтримують. Батьки ж понад усе хочуть, щоб він лишився живим і повернувся додому. З чотирирічним сином Жигімантас підтримує відеозв’язок і не розповідає йому про війну і де він зараз. Молодий тато мріє повернутись до рідних, але найбільша його мрія зараз – Перемога України в цій війні.
“Перемога – це моя велика мрія. А потім буду думати далі. Основне завдання зараз – наближати Перемогу”, – сказав Жигімантас.