Історія військового, якому знання з тактичної медицини допомогли врятувати руку

Дмитро – оператор дрона в ЗСУ. Перший курс тактичної медицини чоловік прослухав у 2014 році, повторно – у 2022 році, коли приєднався до військової частини в Одесі. Він знайшов благодійну організацію PULSE, яка проводить такі навчання. Інструктори приїхали в частину і провели навчання для всіх охочих військовослужбовців. Під Херсоном йому ці знання врятували руку. Дмитро поділився своєю історією з “Українською правдою”. 

“До 2014 року я жив за кордоном, повернувся в Україну наприкінці травня того ж року. Після того, як загинули на Донбасі перші українські військові, я звернувся до військкомату. Там мені відмовили, тому я почав шукати місце служби самотужки. Тоді тільки формувався батальйон “Донбас”. Вже за місяць після навчань ми поїхали на бойові завдання в Ізюм, Бахмут, Попасну, Лисичанськ, Іловайськ. На виході з оточення в Іловайську я потрапив у російський полон. Коли ж я повернувся з російського полону та прийшов звільнятися з воєнної частини, то дізнався, що мене розшукує військкомат. Під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну в 2022 році, військкомат знову розшукував мене, поки я був на фронті”, – розказує військовий.

Коли почалось повномасштабне вторгнення Росії в Україну, чоловік вивіз сім’ю з Києва та зателефонував бойовим побратимам.

“Я хотів потрапити в підрозділ до хлопців, з якими воював. Тож приїхав в Одесу на початку березня і вступив у батальйон до своїх хлопців у морську піхоту”, – згадує Дмитро.

У Дмитра вже були базові навички тактичної медицини, які залишились з першого терміну служби у 2014 році. Тож теорію він знав. А от практики не було.

“В Instagram я побачив курс тактичної медицини і написав їм. З’ясував, що інструктори тактичної медицини з початком війни стали навчати військових. Навчання тривало два дні, в умовах наближених до бойових. Абсолютно добровільно та безоплатно, але хлопці, які пройшли навчання, потім справді рятували життя тим бійцям, які проігнорували цей курс”, – говорить військовий.

До серпня підрозділ Дмитра перебував на бойовому чергуванні на островах біля Затоки та о. Зміїного. Активних бойових дій не було – максимум перестрілки з російськими катерами. В передмісті Одеси всі очікували на якийсь десант, і ніхто не знав, коли підрозділу доведеться вступати в бій.

“До комплектування своєї аптечки я поставився відповідально і робив це особисто. Коли батальйон виходив на бойові завдання, нам видавали аптечки, які задовольняли мінімальні потреби середньостатистичного бійця. Я додатково розпихував по кишенях всілякі додаткові медичні речі”, – згадує Дмитро.

В липні комбата підрозділу Дмитра перевели до іншого батальйону. Дмитро і дехто з його побратимів теж у нього перейшли.

“Перші бойові виходи на Херсонщині в нас були вже наприкінці серпня. Там нам доводилось працювати з артилерією. Під час російського обстрілу я виліз з окопу, щоб забрати свій дрон. Почув поруч розрив снаряду. А потім відчув, як по правій руці потекла кров. Треба було втікати з того окопу в підвал, де вже ховались інші військові. За алгоритмом невідкладної допомоги MARCH, першим кроком треба зупинити кровотечу. Я вирішав сам собі турнікет не накладати. Біля мене стояв командир мінометного розрахунку. Мені потрібна була допомога, тож я дістав свій турнікет зі штанів та простягнув йому”, – згадує Дмитро.

Поранення у військового було досить високим – у верхній третині плеча. Турнікет треба було накласти вище, але командир зробив це на саме поранення.

“Тоді я звернувся до побратима, який зі мною, проходив навчання з тактичної медицини. Він наклав мені турнікет вище, завдяки цьому і зупинилась кровотеча. Після обстрілу мене доставили до пункту найближчої евакуації. Десь за півтори години я вже був на операційному столі. Два місяці пролежав у військовому санаторії в Одесі. Там була кімната для реабілітації, але людей було значно більше, ніж можливостей у фізичних терапевтів. До того ж процес реабілітації індивідуальний”, – говорить військовий.

Поранення Дмитра кваліфікувалося як легке, бо рука рухається, нічого не перебито. За два тижні до виписки Дмитро знайшов приватний реабілітаційний центр з тренажерним залом, куди брали бійців на відновлення і кожного дня приходив туди.

“Пізніше під Мар’їнкою, коли ми знову стояли поблизу артилерії, поранило пілота дрона. У мене була виносна антена, тому я сидів у підвалі. А він летів розкидати боєприпаси на позиції росіян, тому працював з вулиці. Біля нього теж поруч розірвався снаряд, і уламок потрапив в бік, не захищений бронежилетом”, – згадує військовий.

Коли поранений самотужки спустився до укриття, побратими з нього зняли бронежилет, щоб зрозуміти, ступінь поранення.

“Один уламок застряг в шкірі, а інший – пробив легеню. В аптечці пілота не було оклюзійної наліпки (її використовують для герметизації проникаючих поранень грудної клітки, щоб в ушкоджену легеню не заходило повітря через поранення). У побратима була якась серветка не зі штатної аптечки. Прочищати рану не було сенсу, тому ми використали той пакетик від серветки – закріпили його скотчем та наклали бандаж і його швидко доставили в госпіталь”, – говорить військовий.

У масштабі цієї війни кожен розуміє, що може загинути. Куди гірше змиритись з ампутацією або з наслідками важкого поранення. А от уникнути ампутації або наслідків важких поранень допоможуть знання з тактичної медицини, які варто проходити всім, хто причетний до бойових дій.