Світ дізнався хроніки окупованого Росією Херсона з його світлин (відео)

Як російські окупанти заходили до Херсона, що робили українці, першу кров і розгін мітингів, як жив Херсон від початку російської окупації і дотепер – все бачив світ очима місцевого фоторепортера 48-річного Олександра Корнякова. Хронологію подій в Херсоні можна відстежити за його світлинами.

“Перший мітинг був на початку березня, він був найбільший. Людей було приблизно до 15 тисяч ”, – каже Олександр.

Тоді Херсон вже в облозі – російська армія заходить із боку тимчасово окупованого Криму. З іншого боку – на Миколаївському напрямку – вже тривають бої, а Херсонщина вже відрізана від телерадіомовлення.

На протести виходять тисячі людей, і так вдається розвернути першу колону ворожої техніки. Далі замість звичайної армії в місто заходить  Росгвардія і  починаються силові розгони. Російські силовики, навчені в себе вдома розганяти протести за хвилини, від херсонців такого спротиву не очікували – вони страйкуватимуть понад 20 днів. На околицях місцеві кидаються під танки, попри зброю, в місті ллється перша кров. Українців затримують по 400 людей за раз.

“Я знаю приклади, коли вони людей хапали на вулиці, били і вивозили до Дніпра з мішком на голові. Вони почали їздити по домівках, людей просто хапали на вулицях. Коли почалися репресії – коли забирають твоїх знайомих – ти розумієш, що завтра прийдуть за тобою. Люди почали виїжджати”, – пригадує Олександр.

На фото, зроблених Олександром, є люди, які впродовж наступних місяців зникатимуть у російських катівнях, декого нині вже немає серед живих, дехто – в полоні.

“Хтось каже, що вони десь в Криму сидять. Хтось каже, що про них взагалі нічого невідомо”, – розповідає фотограф.

В російській катівні Андрій Андрущенко провів 47 днів. Він – один із тих, хто на початку війни вступив до лав муніципальної варти, а коли над містом з’явився триколор – пішов в підпілля.

“Згуртувалися, розбили умовно територію нашого міста на квадрати, за якими призначили відповідальних людей і почали патрулювання. По-перше з метою протидії мародерству. По-друге – це був масовий збір інформації. Про блокпости, про кількість техніки що рухається”, – розповідає юнак.

Його зброя – очі, а ще – написи на стінах – послання росіянам хлопець сотнями і потайки залишав по всьому місту.

“Багато я малював закликів вбивати росіян. Дуже багато зусиль приклав, аби воно так і відбувалося. Це самозахист, я це так розумію”, – каже Андрій.

День за днем окупований Росією український Херсон все більше нагадує російську глибинку. Олександру довелося відмовитись від фотокамери і знімати лише на телефон.

“Стихійні ринки з’явились на кожному кроці. Роботи ніякої майже не було. Чим люди могли заробляти – це одне одному щось продавати. Одні продають носки, інші продають контрабандні сигарети. Хтось продавав рибу-м’ясо”, – пригадує фотограф.

Відео з окупації того періоду у мережі обмаль, в місті вже працювала російська пропаганда, Херсон готують до псевдореферендуму.

“Росіяни з перших днів привезли свої знімальні групи. Те, що вони розповідали і те що відбувалося насправді – це було, як небо і земля”, – додає Саша.

Олександр і такі, як він лишаються чи не єдиними засобами інформації, тоді фотографії облітають весь світ. Олександра вже тоді шукають російські окупанти, на пресу полюють.

“Кожного дня думаєш, ну все. Зараз встановлять хто це, і вночі  чи зранку приїдуть, заберуть. Доводилося спати лягати вдягненим, бо не хотілося, щоб росіяни витягнули тебе у спідньому. Приходив додому, швидко скидав фотографії – виходив з акаунта, видаляв фото з флешки і чекав ранку. Щоб знову піти”, – переказує свої побоювання фотограф.

Коли у місті затримують журналістку загальнонаціонального каналу, фотокореспондент Олександр починає переховуватися, згодом таки виїжджає.

“Мене спіймали насправді, бо хтось здав. Росіяни прийшли до приміщення, де був я та декілька моїх товаришів. Просто поклали всіх в підлогу і спитали де Андрущенко”, – додає свою розповідь Андрій.