Житель Нової Каховки, який зараз у складі ТРО бере участь у бойових діях в Донецькій, Запорізькій та Дніпропетровській областях. Військовий поділився розповіддю про свої солдатські будні з Нова Каховка.Сity .
Хлопець розповідає, як для нього та його сім’ї почалась війна Росії з Україною.
“24-го лютого я та мої рідні прокинулись від вибухів. Я почав збирати свій військовий наплічник. Десь о восьмій ранку в новинах з’явились кадри колони в Каланчаку. Я сказав батькам, щоб вони мене завезли до частини в Новомосковську. Дав їм 20 хвилин, щоб зібратися. Я їм сказав, що, якщо буде можливість, то вони повернуться. Таким чином я їх вивіз. Приблизно о дев’ятій ранку ми переїхали дамбу, стали на АЗС у с. Козацькому. Десь через півгодини ми вже почули постріли на дамбі. Перед цим проїжджала наша артилерія, займати позиції на висотах біля Шилової Балки. А по обіді нам стало зрозуміло, що ми тепер біженці. Ми поїхали до Запоріжжя. Переночували у знайомих. Я пішов до місцевого центру комплектування, тоді практично всіх відправляли до ТРО, ночував уже в батальйоні, а 26-го лютого зранку зі зброєю займав блокпост на в’їзді до Запоріжжя”, – згадую хлопець.
Найбільше хлопець переживав не за себе, а за свою сім’ю. Чи вдасться їм побудувати своє життя заново.
“Події 24 лютого не були для мене несподіванкою. Але масштаб наступу передбачити було неможливо. І що Кримський перешийок російські військові так швидко перейдуть також. Я хвилювався тільки за батьків, до Запоріжжя я їх вивіз 24, а вже згодом я їх відправив до Львова. У війську ж на мене чекала звичайна військова робота. З містом я одразу попрощався своїй сім’ї наказав будувати своє життя заново, бо майбутнє – це вже після перемоги, а зараз тільки сьогодення”, – згадує військовий.
У склад батальйону ТРО за бойовим розпорядженням хлопець потрапив десь наприкінці березня. На межі трьох областей: Донецької, Запорізької та Дніпропетровської.
“Виїзд на фронт був схожий на переміщення циганського табору на цивільних авто, з людьми, озброєними тільки автоматами. Після виїзду нам підвезли волонтерське екіпірування, каски, бронежилети. Одяг вже почали підвозити на початку літа”, згадує військовий.
Також військовий розповів про свої бойові чергування.
“В мене чергування тривають по вісім годин на добу: то ніч, то день. Фронт стабільний – постійні артилерійські дуелі. Сну достатньо, живемо з хлопцями в хаті в селі, пару відер нагрів на грубі – ось тобі і душ. Воду привозять. При тому колапсі, що зараз в країні, вважаю в селі кращий доступ до звичайних побутових речей, ніж у місті. Іноді хворіємо, навесні хворів весь батальйон. Відволіктись є можливість, дякуючи інтернету. Теж є можливість в місто з’їздити на Нову Пошту”, розповідає хлопець.
Стабілізувати психіку військовим допомагають цивільні.
“Зміни в психіці невідворотні. Хтось стане сильнішим як я. Хтось більш емоційний – застрелиться, а хтось без цього адреналіну жити не зможе і буде воювати все життя. Повертати військових в мирне життя будемо довго і не всіх повернемо. Це буде завдання для цивільних. У військових зараз цілком інші завдання”, – завершив розповідь військовий.
Post Views: 169
