Як військові з Черкащини вже рік боронять Україну (фото, відео)

Українські військові тижнями, місяцями, а дехто – з першого дня повномасштабної війни Росії з Україною починають свої ранки на позиціях, в окопах. Звідки беруть силу протистояти ворогу, Суспільному розповіли військовослужбовці, які боронять наші території на Херсонському та Донецькому напрямках.

В одному з деокупованих сіл Херсонщини проживає 68-річна пані Євгенія. Разом із сусідами вона там пережила всю російську окупацію.

“Вікна побиті, плівкою закриті. Найтяжче те, що російських військових було тут багато, і вони казали, що Росія буде тут  завжди. Питали, де я хочу жити. Відповіла, що хочу жити вдома, і більше ніде. Я їх питала, чого ви сюди прийшли, то вони казали, що гроші заробляти”, – розповіла Євгенія.

В російській окупації люди жили понад вісім місяців. Росіяни намагалися відібрати в них дім, обриваючи всі зв’язки з Україною, катуючи та знищуючи село за селом. Втім, люди таки дочекалися своїх визволителів.

“Хлопців зустрічали з відкритими обіймами. Мені як сказали, що наші прийшли, а я ще встала і кажу, що правда наші? А мені сміються і кажуть, так, наші. Бо думаю, може якась диверсія, перевдяглися”, – розповіла жінка.

31-річний черкащанин Іван пішов на війну на початку повномасштабного вторгнення. Зі своїм підрозділом Іван допомагає місцевим. Емоції, які бачать від людей у відповідь, не дають зупинятися.

За рік війни колись успішний менеджер навчився пристосовуватися та виживати у найрізноманітніших умовах.

“Від п’яти зірок до підвалу та сараю. Головне – тепло і не на сирій землі. Всякі умови були – окопи, квартири”, – додав він.

24-річний прикордонник “Секрет” із Черкащини. Аби захищати Батьківщину, в одну мить лишив усе.

“Я будівельник. Працював, займався будівництвом. Вистачало на життя. Тільки війна почалася, я навіть не роздумуючи – у військкомат. А як на це дивитися? Коли ти сидиш вдома і йде війна. Ми тут для того, щоб у тилу був спокій. Щоб наші жінки, рідні були у безпеці”, – розповів військовий.

На Донецькому напрямку допомагає лагодити чергове розстріляне авто 31-річний десантник-штурмовик із позивним “Грінч”. Родом він із Херсонщини. До повномасштабного вторгнення Росії в Україну був автомеханіком.

“У школі працював – вчителем фізичного виховання, закінчив ПДМ. А крайнє місце роботи – місто Дарівка, автомайстер”, – згадав своє минуле десантник.

Змінити інструменти на зброю змусила російська окупація рідного Херсона.

“Отримував пресинг від тодішньої влади. Змушували полюбити їх. В один момент зібрав сім’ю, дітей, жінку і виїхали звідти через Василівку”, – говорить військовослужбовець.

На вільну землю разом із родиною “Грінч” тікав практично під кулями.

“Потрапили під російський мінометний обстріл. Вони накрили колону з криками: “Це вас укропи не люблять, а ви туди їдете”, – додав боєць.

Як тільки прилаштував родину, пішов у військкомат. Але воювати чоловіка взяли лише з шостої спроби. На фронті вперше дізнався, що таке втрата.

“Ми разом із ним їли з однієї тарілки, спали в одному бліндажі. І, коли кажуть, що його вже немає – боляче. Це було найтяжче. До людей звикаєш”, – розповів “Грінч”.

Мотивація у всіх бійців незмінна вже дев’ятий рік:

“Щоб діти були і цього не бачили. Спокійно жили собі в мирі і не бачили того, що ми бачимо, як тут їздимо по селах, яких немає. Лишилися лише назви, все”, – говорить “Грінч”.