Як жило мистецтво в російській окупації (фото)

Мистецтвознавиця та кураторка з Херсону Юлія Манукян провела два місяці в російській окупації і лише після того виїхала до Одеси. Протягом всього часу в Херсоні вона писала щоденники та зробила резиденцію для митців, що лишилися в місті. На своїй колонці в Суспільне Культура Манукян розповідає про мистецький опір Херсона та його значення для українського мистецтва в часи війни.

Рік тому, 24 лютого, мистецтво в Херсоні було призупинене, місто майже одразу було окуповане Росією і мистецтву довелось виживати у ворожому оточенні.

“Коли перший шок минув і в соціальних мережах почали з’являтися твори українських митців на тему війни, мені спало на думку, що ми теж у Херсоні можемо сказати своє слово: про унікальний досвід життя в окупаційних реаліях. Так народилася ідея “резиденції в окупації”, до якої я запросила шістьох художників та художниць”, – пише Юлія Манукян.

Було зрозуміло, що резиденція мала існувати абсолютно підпільно: росіяни зачищали місто від потенційно нелояльних до так званої “нової влади”.

“Коли херсонці виходили на відкриті протести, це додавало  нам зухвалості. Ми все викладали в соцмережі, допоки в нас не почали стріляти. Смартфони замінили кнопкові телефони, профілі в соцмережах були закритими, ми спілкувалися тільки через Signal”, – розповідає жінка.

Першим резидентом моєї резиденції в російській окупації став Сашко Жуковський. Його майстерня в підвальному приміщенні якнайкраще відповідала вимогам артпідпілля. На той момент він вже почав працювати над роботою “Непроханий гість”. Це будо по-справжньому сміливо, адже жовто-блакитне забарвлення комах-захисників, ймовірно, спрацювало б, як тригер для російських окупантів.

Я вже не кажу про роботу “пукін”, яку Сашко створив одразу після оприлюднення звірств у Бучі. Він зобразив Путіна у вигляді “жертви тюремного насильства”.

“Я помазав йому лоба зеленкою – є такий вираз: “помазати лоб зеленкою”, це означає засудити до смерті”, – говорив художник.

Юлія Данилевська завжди уникала моралізаторства, як такого. Перша її робота – “Збирачі снігу. Маріуполь” руйнує стереотипи мирного часу.

“Завдяки журналістам, які ще деякий час лишалися в Маріуполі, і приватним YouTube-каналам херсонці, бачили, як день за днем під обстрілами занепадає блокадний Маріуполь. Найбільше мене вразило, що задля виживання люди збирали сніг, щоб його нагрівати і добувати брудну воду. Нею мили посуд, на ній варили макарони та каші. Чим довше трималася снігова погода, тим довше люди залишалися живі. Щоб не забути, що так дійсно було, я намалювала те, як за моїми уявленнями міг відбуватися процес збирання снігу”, – говорить художниця.

“Танці на кістках” є перемальовкою кадру заставки “Малхолланд Драйв” Девіда Лінча.

“Ця робота є спробою проаналізувати, де є та грань між щоденним життям, яке триває і розвагами. Хто має право жити своїм звичним життям, ніби нічого не трапилося, а хто ні? Ми щодня ставимо собі схожі питання”, – розповідає про роботу авторка.

Я часто кажу про профетичність мистецтва, як надчутливого інструменту вимірювання соціально-політичної тектоніки. Коли ми анімували роботу Данилевської “Балет”, що була створена ще до війни, виклали її на своїй сторінці у Facebook. За пару годин вона набрала понад 10 тисяч переглядів.

“Я думаю, багатьох з нас переслідує відчуття, що незабаром по телевізору ми ще раз побачимо цей балет. Як кажуть, історія повторюються двічі. Спробувала уявити, який вигляд може мати цей фарс”, – говорить авторка.

Художниця Лі Білецька вела щоденник окупаційних буднів у Facebook. Паралельно працювала над документальним фільмом “Жінки в окупації”. Також робила фотосерію “Home Марія”, створюючи портрети жінок та дівчат в окупації.

Навесні 2022 року святкувати Великдень в Херсоні було гірко. Та надзвичайно естетична робота “Христос Воскрес! Воскресне й Україна!” сповнена передчуттям перемоги. Художниця йшла на зустріч зі своїми рідними і спостерігала, як люди сім’ями у дворах багатоповерхівок влаштовували пікніки.

“Це було незвично бачити. Але приємно спостерігати цю окупаційну прибудинкову пастораль: імпровізовані столи тонуть у новенькій траві, розігріті весняним сонцем, м’якнуть люди, але у якомусь спокійному задоволенні”, – говорить художниця.

У неї відбулась своя реакція на Бучу. Аби знов почати дихати і жити, Білецька зробила перфоманс із супроводжуючим текстом, сповненим неймовірного болю.

Художниця Ріна Храмцова провела в окупації майже п’ять місяців з чоловіком Семеном Храмцовим, художником, куратором Музею сучасного мистецтва Херсона, і їхнім маленьким сином. Уже тоді мала задумку зробити серію живописних робіт, присвячену знищенню херсонських плавнів – унікального осередку дикої природи майже в місті. Російські окупанти нещадно їх палили. Якоюсь мірою це було передчуттям сумної долі художника В’ячеслава Машницького, адже він зник на своїй дачі в плавнях.

У Костянтина Терещенка і його дружини Насті в російській окупації народилася донечка, і ця жахлива ситуація знайшла своє відображення в графічній роботі “Погублений ліс”.

Щоденник війни “Чорна книга” Вікторії Березиної, який вона вела впродовж семи місяців в російській окупації, на жаль, залишається актуальним і на сьогодні – ми втрачаємо, плачемо, безнадійно заклеюємо вікна. І кожного ранку пересвідчуємося, що це реальне.

“Це мої емоції та почуття, які я переживала під час війни. Я відчула на собі, як важко зібрати просто думки докупи та почати ділитися своїми емоціями. Але це потрібно робити, потрібно кричати на весь світ про те, що відбувається у нашій країні”, – коментує художниця.

Через ризики, що існували, я все-таки вибралася з міста за два місяці після початку російської окупації. Потім уже з Одеси підтримувала тих, хто лишився в Херсоні. Після мене виїхав Артур Сумароков, херсонський драматург та перформер – в окупації він написав п’єсу “Полон”. Сумароков і зараз продовжує писати драматичні твори, які звучать на різних європейських платформах.

Наступною виїхала з міста фотографиня Лі Білецька зі своєю родиною. Юлія Данилевська, Сашко Жуковський, Mona пережили всю окупацію. Сашко і досі живе в Херсоні, Данилевська виїхала до Миколаєва. Ще одна художниця залишається у ще й досі окупованому росіянами лівобережжі області. Ми презентували роботи херсонців у Києві, Львові та Ужгороді.

“Складно передати відчуття, коли Юля Данилевська і Сашко Жуковський стояли перед нами і розповідали про свої роботи, щойно “вирвані” з пекла обстрілів. Це було вражаюче навіть для мене, людини, яка знала це за власним досвідом. За всіма роботами стоїть своя історія і тим вони ще цінніші”, – говорить мисткиня.