Директор центру реабілітації врятував 52 дітей під час російської окупації Херсонщини
Володимир Сагайдак – директор центру соціально-психологічної реабілітації дітей. Заклад розташований в селі Степанівка, Херсонської області. Бойові дії розгорталися фактично на очах мешканців центру. На той момент у закладі перебували 52 дитини. Як Володимир Сагайдак не дав російським військовим вивезти підопічних дітей до Росії він розказав сайту Дім.
Володимир Сагайдак зі своєю дружиною разом вже 42 роки, сім’я мешкає в Херсоні. Під час російської окупації вони залишилися у рідному місті. Володимир Сагайдак протягом двох з половиною місяців не був поруч з рідними – переїхавши до Центру соціально-психологічної реабілітації у Степанівку.
Чому під час російської окупації ви переїхали жити до центру?
“На початку повномасштабної війни Росії в Україні в центрі знаходилось 52 дитини – сироти, діти, позбавлені батьківського піклування, і діти, які опинилися в складних життєвих обставинах. Звичайно, ними ніхто не міг більше опікуватися, крім мене з колективом. Тому я прийняв рішення в перші дні війни переїхати жити до центру, тому що частина працівників виїхала на підконтрольну Україні територію”, – говорить Володимир Сагайдак.
А як ви пояснили дітям, що почалася війна і чого вони найбільше боялися?
“Ми так і сказали, що Росія напала на Україну, що вона хоче нас знищити. Найбільше ми всі боялися того, що нас можуть вивезти в Росію. Я морально був готовий до цього і про це знала моя сім’я. Нам пропонували росіяни під виглядом екскурсій, під виглядом оздоровлення поїхати в Росію. Ми відмовляли, мовляв, у нас є свій басейн і нам тут добре”, – говорить директор центру.
Виходить, діти боялися, що їх вивезуть до Росії, більше, ніж вибухів?
“Вибухів ми боялися перші два місяці. Недалеко від нас Чорнобаївка. І ми бачили всі ці палаючі танки, машини, детонація снарядів”, – говорить чоловік.
Чи постраждав ваш центр під час обстрілів російською армією і де ви брали продукти, аби годувати дітей?
“Поруч з нашим приміщенням впав реактивний снаряд. Слава Богу, він не влучив, а тільки шрапнеллю вибило склопакет. Ми не випускали дітей на вулицю, тому що кожен день ми збирали по території чимало снарядів. З продуктами нам допомагали волонтерські організації. Через блокпости не всі хотіли до нас їздити, тому основним постачальником продуктів був я”, – згадує Володимир Сагайдак.
Чи бачилися ви з рідними, які перебували в окупованому росіянами Херсоні?
“Коли я виїжджав по продукти, то на пів години забігав додому, обіймав рідних і повертався на роботу. Дружина пропрацювала все життя з дітьми-сиротами, і вона розуміла, що, крім мене і колективу, який там залишився, ніхто не допоможе цим дітям. У нас у місті був терор. Той, хто не пережив окупацію, цього не зрозуміє”, – говорить чоловік.
Як російські окупанти вперше до вас прийшли?
“Коли росіяни до нас прийшли, я зрозумів, що ми не зможемо евакуюватись на підконтрольну Україні територію. Я сказав своїм колегам, що потрібно заховати дітей, бо всі ми опинимося в Росії. Спочатку ми переховували їх по родичах. В закладі залишилось п’ятеро хлопчиків і один хлопчик у лікарні був. Я залишився з ними в центрі”, – говорить директор.
Коли росіяни запитали, де діти, що ви відповіли і чи вони в це повірили?
“Я сказав, що центр реабілітації – це не інтернат. Після дев’яти місяців перебування дитини в центрі вона повертається в біологічну сім’ю, або в прийомну сім’ю. Вони дивились документи, нічого не розуміли, тому що ми ведемо документацію українською мовою. Вони конфіскували в нас особові справи”, – каже пан Володимир.
Чи правда, що ваше фото російські окупанти поширювали в соціальних мережах?
“Мені друзі скинули мої фотографії, які ширилися у російських соціальних мережах, і там було написано, що я головний “нацик” міста Херсона, що мене треба судити на Нюрнберзькому процесі. Російські окупанти приходили і до мене багато разів. Першого разу я зміг це зняти на камери спостереження. Потім вони нам розбили всі відеокамери, забрали жорсткі диски, забрали комп’ютери”, – говорить директор центру.
Зараз Центр соціально-психологічної реабілітації дітей порожній, всі діти евакуйовані. Проте, Володимир Сагайдак вірить, що війна скоро закінчиться і діти повернуться до Степанівки.