Директорка херсонської школи стала волонтеркою
Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну волонтерство набуло нового значення в житті українців. Сьогодні це потужний рух, без якого важко уявити, як би ми справлялися з викликами війни. Про директорку гімназії, яка через російську окупацію змушена була покинути місто і зайнятися волонтерством на писало видання «Гривна».
Херсонка Крістіна Головченко, яка через російську окупацію переїхала до Києва, відома в рідному місті, як директорка гімназії № 16. Проте, в столиці жінка знайшла себе ще й у волонтерстві – вона проводить заняття в безкоштовних гуртках для дітей-переселенців із зони бойових дій та з окупованих Росією територій у волонтерській спілці «Поруч». Завдяки благодійним організаціям, що підтримують родини переселенців, соціалізація дітей на новому місці відбувається швидше й легше.
“Я працюю директором школи, то під час російської окупації зазнала тиску від окупаційної влади РФ. Мене намагалися схилити до співпраці з росіянами. Потрібно було виїжджати, бо надто сильним ставав тиск, тим паче окупаційна влада РФ вимагала розпочинати навчання першого вересня під російським прапором”, – розповіла пані Крістіна.
У столиці родина занурилася в нову реальність. Всі члени сім’ї працюють і навчаються дистанційно, тож треба було не просто співіснувати в одній квартирі, а й шукати можливості для спілкування з іншими людьми.
“Я думала про те, що треба волонтерити, бути корисною. Обрала для себе спілку «Поруч» і запропонувала кураторам вести гурток журналістики. Адже я за спеціальністю вчитель української мови та літератури й зарубіжної літератури, а також редактор освітніх видань. Тож тепер я веду два гуртки: журналістику для підлітків і «Вчимося читати» для молодших діток”, – розповідає Крістіна Головченко.
Сьогодні в дитячому просторі «Поруч-Space» проводять 17 гуртків, в яких задіяні професійні викладачі, майстри та психологи. Всі вони вимушені переселенці, тож для кожного з них ця волонтерська робота – теж спосіб відволіктися від тяжкої буденності та бути корисним суспільству.
“В нас на заняттях із журналістики є троє учнів із Херсона, а так переважно діти зі східної України: Донецька, Луганська, Харківська області. На новому місці діти шукають щось рідне, шукають знайомі обличчя. Приміром, юні херсонці, які відвідують гурток, були підписані на новини спілки – прочитали інформацію, що заняття веде вчителька з Херсона. Так вони пояснювали своє рішення долучитися до занять, хоча ці діти не є учнями моєї школи. Просто для них важливо зустріти когось свого, того, хто хоч якось пов’язаний з рідним домом”, – каже пані Крістіна.
Викладачі намагаються непомітно для дитини під час заняття поєднати тематику гуртка з терапевтичними вправами. Адже майже кожен вихованець спілки прибув із зони бойових дій чи російської окупації, пережив те, чого діти не повинні навіть бачити.
“За допомогою спілки «Поруч» і компанії «Крим SOS» ми, викладачі, пройшли навчання з терапії, щоб працювати з такими дітьми. Зрозуміло, що психологом не станеш за один день, але в роботі з дітьми ми принаймні можемо використовувати дозволені терапевтичні вправи”, – зазначає пані Крістіна.
Благодійний фонд «Волонтерська спілка «Поруч» – це не тільки робота з дітьми-переселенцями. Загалом організація працює за чотирма напрямками:
- комплексна допомога внутрішньо переміщеним особам, які переїхали до Києва. Йдеться не лише про продуктові набори, але й про майже всі речі домашнього вжитку, які потрібні для нормального життя;
- щотижневі гуманітарні місії на східну Україну – продуктова допомога жителям населених пунктів у зоні бойових дій;
- проєкт по відбудові зруйнованого житла жителям смт Макарів на Київщині;
- і, власне, заснування дитячого простору «Поруч-Space» у столиці для дітей із зони бойових дій та з окупованих Росією регіонів.
Особливістю благодійної організації є те, що вона створена переселенцями, і працюють у ній практично тільки переселенці.
“Наша команда на 70% складається з переселенців із зони бойових дій або російської окупації. Саме тому ми добре розуміємо актуальні потреби вимушено переміщених людей та намагаємося зробити так, щоб кожен із них почувався, як свій серед своїх”, – розповідає засновниця фонду Русана Шарлай, яка разом із чоловіком Богданом почала волонтерити в перший же день повномасштабного вторгнення Росії в Україну.
Русана та Богдан раніше працювали маркетологом і програмістом і жили в мирній Авдіївці на Донеччині. У 2014 році вони вперше відчули жах війни й самі стали переселенцями. Тож на момент повномасштабного вторгнення точно знали, що робити та, яка допомога кому може знадобитися.