Херсонські тероборонівці рік доводять, що вони є учасниками бойових дій в Херсоні

Рік потому для цих людей, яким вдалося вижити у підпіллі та катівнях російських окупантів, як і для рідних загиблих, триває інша боротьба. Захисники Херсона досі не зараховані до лав Херсонської територіальної оборони та не мають жодних прав, доступних учасникам бойових дій. Крім того, ніхто не знає, як росіяни отримали списки захисників Херсона, після чого влаштували на них криваве полювання? Розібратись в даній ситуації спробувала Медійна Ініціатива.

Березень 2022 року. Бійці херсонської ТрО розформовані та вимушені переховуватися від російських окупаційних військ. Потрапити в руки російських окупантів – означає загибель або жорстокі тортури. Велика частина оборонців Херсона переходить у підпілля та починають чинити опір російським окупантам.

“Віталій Лапчук горів ідеєю організувати якісний спротив. Він зібрав зброю, яку зміг, сховав її. Навіть мені не сказав, куди. Як потім з’ясувалося, відвіз її до тещі в Степанівку. Якби я знав, я б його відмовив. Було зрозуміло, що до нього додому в першу чергу прийдуть, раптом що”, – говорить його друг Микола Райтаровський.

Віталій хотів зібрати офіцерів – своїх друзів зі школи міліції, де він служив, і створити підпільну бригаду. Та ця ідея не подобалася ані Райтаровському, ані іншим офіцерам з оточення Лапчука.

“Якщо ми навіть швидко все організуємо, я тобі даю гарантію: нас просто здадуть. Тут стільки колаборантів. Три – чотири людини, яким ти довіряєш, принесуть тобі набагато більше користі”, – казав Микола Райтаровський.

Тоді Віталій Лапчук із ще одним офіцером Денисом Мироновим взяли автомобіль і почали розвозити хліб, паралельно вивчаючи місця дислокації російських військ та розставляючи точки спротиву. При цьому ніхто не мав знати про інших учасників.

“Це для того, щоб коли когось візьмуть, то ніхто нічого не знав і не здав”, – пояснює Райтаровський.

Паралельно готувались й інші сюрпризи для росіян у Херсоні.

“Якось у середині березня до мене приїхали росіяни з нашивками Росгвардії. Запропонували вийти на роботу та працювати. Після цієї зустрічі в мене виникла ідея підірвати одну з залізничних стрілок. Потрібної кількості вибухівки я не мав, тож вирішив імпровізувати. Я знайшов на залізниці вагон із селітрою. Зарядив вогнегасник і підірвав стрілку. Якось нам вдалося закинути гранату в кузов із особовим складом росіян і втекти. Потім, коли потрапив у полон, сильно боявся, щоб вони не дізналися про цей епізод”, – розповідає Олександр Стародубець, залізничник, який багато років пропрацював випробувальником гальмівного устаткування.

Після цього випадку росіяни відкрили на тероборонівців жорстоке полювання.

“Того дня Віталій мав до мене заїхати і розповісти про подальші дії. Коли він не з’явився, стало зрозуміло, що вся організація під російським ковпаком”, – говорить Микола Райтаровський про 27 березня, коли росіяни викрали його командирів Віталія Лапчука та Дениса Миронова.

Тоді обох офіцерів росіяни жорстоко побили. В будинку тещі Віталія знайшли зброю, яку він сховав. А потім привезли його додому, де провели обшук.

“До нас додому прийшло девʼятеро людей. Ті, в кого були прапорці так званої “ДНР”, були неадекватні, троє інших – спокійні, ставили чіткі питання. Я думаю, що це були агенти ФСБ”, – розповідає дружина Віталія Альона Лапчук.

Її разом із сином та Віталієм повезли на допит до обласного управління поліції. Альону росіяни розпитували про те, чи має її чоловік знайомих у поліції та прокуратурі.  У Віталія ж питали про тих, хто чинить росіянам спротив у Херсоні.

“Їм потрібні були хлопці з ТрО. Але треба було знати характер Віталія. Я бачила, що навіть якщо вони його вбиватимуть, він нічого не скаже”, – розповідає Альона.

Після тих побиттів Віталій загинув. Але з’ясувалося це лише в травні 2022 року, коли його тіло з гирею на нозі та слідами катувань знайшли в річці. Його побратим та заступник Денис Миронов також загинув від побиттів росіян.

“Якось Дениса били при мені. В кімнаті для допиту було кілька агентів ФСБ. Кажуть мені: “Встань”. Б’ють кулаком в обличчя, потім на Дениса переходять. Ноги, плечі, спина, нирки – все відбивають. Це вони так готують до розмови”, – каже Антон Гладкий, який сидів із ним в одній камері.

Помер Денис Миронов у Криму, куди полонених перевезли після катувань. Там його госпіталізували, але через важкі травми він не вижив. Як кажуть батьки Дениса, його тіло росіяни віддали за обміном, як військового. Однак формально Денис досі не зарахований до складу ТрО. Олександр Стародубець – один із тих тероборонців, кому вдалося вижити після російського полону.

“Якщо в Суворовському районному управлінні внутрішніх справ піднятися на третій поверх, там із правого боку буде крило, де сидять всі оперативники. Майже кожен кабінет там був забитий, у кожному щось відбувалося, когось били”, – розповідає Стародубець.

Його запитували про друзів-тероборонців та військових ЗСУ. Били руками, ногами, шкільним стільцем та струмом. Іноді били двічі на день. Але найжорстокішим місцем для Олександра була так звана “стєкляшка” – місце утримання в районі Склотари в Херсоні, куди його згодом перевезли.

“Там здебільшого тримали військових та міського голову Херсона Ігоря Колихаєва разом із його охороною. Я бачив там хлопця, якому росіяни болгаркою відрізали два пальці на руці. Це мій співкамерник із 13-ї камери. Нас там було троє. На дверях камери крейдою були написані прізвища і кого скільки разів на день треба бити”, – розповідає Стародубець.

За деякий час Олександр Стародубець опинився в Криму. Декого з бійців Херсонської ТрО продовжують утримувати в тюрмах Росії та на окупованій РФ території України. Серед них – ексмера Херсона Володимира Миколаєнка, який був у лавах тероборони. Але жоден із цих оборонців Херсона офіційно не зарахований до своїх підрозділів.

“Перше березня 2023 року. Бузковий парк. На вході до нього стоїть кам’яний постамент і хрест – його встановили бійці тероборони, що продовжують службу. На деревах розвішують рушники та жовто-блакитні стрічки. Під деревами рідні загиблих встановлюють фото своїх героїв. Біля парку з дев’ятої години ранку людно – сходяться учасники бою, їхні родичі, херсонці та чинні військові. Після вшанування загиблих Костянтин Козак бере слово та публічно звертається до представників 124-ї бригади ТрО. Закликає не відвертатися в першу чергу від родичів загиблих, які досі не можуть отримати підтвердження героїчного вчинку рідних людей. Біля парку виникає суперечка з представниками бригади”, – йдеться в повідомленні редакції МІПЛ.

Бійці ТрО, намагаючись отримати від своєї військової частини довідки про участь у боях. Аби видати таку довідку, військовій частині потрібні бойове розпорядження (або бойовий наказ), журнал бойових дій, підсумкові бойові донесення, наказ про зарахування до списків військової частини, особову справу, грошовий продовольчий та речовий атестати. Ці документи були знищені під час евакуації військової частини з Херсона та Херсонської області, тому можливості їх надати немає. Бригада тероборони почала свою роботу за два місяці до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Відповідно, був сформований штаб, який очолював Сергій Боднар.

“У нього були помічники, був бухгалтер. Тобто це був повноцінний штаб, який мав забезпечувати роботу”, – каже Микола Цілько.

Журналісти МІПЛ подали кілька інформаційних запитів до військової частини та командування ТрО, аби з’ясувати, чи існували взагалі ці документи, чи проводили у військовій частині службове розслідування, однак відповідей на момент публікації не отримали. Натомість командир 194-го батальйону Дмитро Кузьменко у коментарі МІПЛ говорить:

“У березні-квітні начальник штабу Сергій Боднар мені відповідав, що всі документи є, вони заховані. Але він перестав зі мною спілкуватися ще навесні”.

Особистий наказ на проведення оборонних дій у Херсоні Кузьменко отримував усно.

“Тоді друкувати та доводити письмово часу не було. На ці питання має відповісти керівництво бригади. Наказ на формування і збір особового складу приймав особисто командир бригади і його управління. І все, що робилося в батальйонах, про всі переміщення особового складу він знав. Першого березня я отримував усні накази. Так само усно я доводив їх до свого особового складу. І пішов виконувати разом із ними до Бузкового парку”, – каже він та спрямовує журналістів до Боднара.

Олександр Тютюнник, виконувач обов’язків заступника командира бригади з МПЗ, розповідає, що він, як і більшість тероборонців, до повномасштабного вторгнення Росії в Україну, був цивільною людиною.

“Першого березня я був на площі Ганнібала з коктейлями Молотова. Був наказ тримати оборону. Це все, що я тоді отримав”, – каже Тютюнник після питання про незарахованих бійців ТрО.

Досі триває ідентифікація тіл загиблих, а в батальйонах – відпрацьовуються документи.

“Кілька тижнів тому ми покроково знайшли ще одну людину, яка на момент 24-го, 25-го лютого була в списках бригади. Бригада робить все можливе, але є законодавчі гачки, через які ми маємо пройти, десь навіть через рішення суду”, – розповідає Тютюнник.

То що, цим людям, зокрема родичам загиблих, треба йти до суду? – запитуємо в нього.

“Я не маю юридичної освіти. Але процес йде, ми працюємо, щоб люди йшли до суду бодай із чимось, із якимись фактами”, – говорить Тютюнник.

Але результату немає. Люди досі не мають документів, а відповіді від частини отримують довго.

“Ми в кожному батальйоні, який тут знаходився, покроково проходимо цей процес. Це не так, як кажуть, що ми забули, відмахнулися і все. Такого не буде ніколи”, – говорить Тютюнник.

Родичі загиблих бійців ТрО, які досі не отримали навіть похоронок, не можуть із почестями поховати своїх рідних. Їхні сім’ї не можуть отримати компенсації. Це означає, що загиблі воїни – юридично цивільні. Стосується це, як учасників описаних боїв, так і бійців, що брали участь в інших формах протидії російській армії, будучи зарахованими до лав територіальної оборони.

“Чотири роки був в АТО, поранений, контужений. Щойно тут почалося, зібрався і пішов. Там, у Бузковому парку загинув. Як тепер зробити, щоб його додому перевезти, щоб поховати по-людськи? Росіяни своїх ховають, а він чотири роки провоював і я не можу навіть похоронку отримати. Спілкувалася зі слідчими, вони навіть поняття не мають, хто загинув, хто вижив, а хто замордований”, – говорить про свого сина пані Оксана, мама загиблого в Бузковому парку Олексія Ронського.

Батькам закатованого Дениса Миронова у військовій частині відповіли, що їхній син не був у списках військової частини. І це попри те, що Миронова призначили на посаду заступника командира роти. Його батько, Юрій Васильович, має сорокарічний досвід військової служби. Таке ставлення командування називає цинізмом.

“Якщо людині видали зброю, призначили на посаду, потрібно видати наказ про призначення на посаду і зарахування у списки частини. Потім, якщо вони вирішили розформувати, також повинен бути наказ про виключення зі списків частини із зазначенням причини”, – каже батько закатованого.

Віталій Лапчук, тіло якого знайшли в річці, також офіційно не є військовослужбовцем херсонської бригади ТрО.

“І Віталій, і Денис підтвердили своє офіцерське звання – потрапивши в російський полон, вони нікого не видали. Якби хтось із них під тортурами почав говорити, по мене б одразу приїхали. Їх закатували до смерті, але вони не сказали нічого. Ці люди заслуговують на державні нагороди, а їм навіть статус не можуть дати”, – каже Микола Райтаровський.

Тероборонці, яких росіяни викрали та тримають у тюрмах, як злочинців, офіційно не є військовослужбовцями. Цей статус потрібен для майбутнього обміну людей.

“Я вже рік чекаю на повернення сина. Я хочу отримати бодай якісь документи, якесь підтвердження, що він був у силах тероборони, але ніхто не надає нам жодних відповідей – ані в військкоматі, ані у військовій частині”, – говорила Марія Горшкова про свого сина Андрія, якого 30 березня 2022 року викрали росіяни. Зрештою через суд їй вдалося добитися для сина статусу оборонця України.

Андрія Горшкова повернули додому в рамках чергового обміну. Крім нього, на підконтрольну Україні територію повернулися ще 99 захисників і захисниць. Тероборонці, які вціліли або ж отримали поранення, досі не знають свого статусу.

“Я 113 днів пролежав у лікарні, мені з голови дістали кулю, розрізали око, лікарі мене ховали від росіян. А тепер я мушу доводити, що не просто так тоді гуляв із автоматом”, – каже Ігор Лапін.

Микола Мисюк подавав рапорт, щоб поновитися на службі, але йому відмовили.

“Я не знаю навіть свого статусу. Рапорту про звільнення в мене немає, про відсторонення теж,” – каже Мисюк.

Нещодавно він отримав повістку з військкомату. Поїхав та розповів свою історію. Військком сказав, що не знає, як бути в цій ситуації, тому відпустив його додому. Редакція МІПЛ і туди зверталася, щоб щось дізнатися, але Херсонський обласний військкомат, так само. як і військова частина, проігнорував інформаційний запит журналістів МІПЛ.

“Від нас просто відхрестилися. Коли треба було брати участь у боях, ми пішли. А зараз ніхто не хоче з нами мати справи. Не так за себе, а за загиблих образливо. Як сказав мені військком, лише вісім похоронок видали з усього батальйону”, – говорить пан Микола.

Говорити про зраду в лавах херсонської ТрО почали відразу після масової атаки росіян на її учасників в кінці березня 2022 року. Головне питання: хто передав росіянам списки бійців ТрО? МІПЛ має кілька підтверджень того, що принаймні частину тероборонців затримували, використовуючи ці списки. Першим місцем, де вели облік мобілізованих і добровольців, були військкомати. Потім, коли бійці потрапляли до інтернату, вони власноруч записували свої дані в зошит. Зазначали і контакти рідних – на випадок загибелі.

“Нас особисто двічі записували. Спочатку командири взводів, а потім командир рот. Я “совковий” офіцер, у мене в сумці був зошит. Я витягнув зошит і дав командиру роти, щоб він записував”, – розповідає Костянтин Козак.

В одному зі списків фіксували навіть номери автомобілів, на яких приїжджали тероборонці.

“Якось ми з Віталієм Лапчуком і Дмитром Кузьменком сиділи в офіцерській. І Кузьменко каже, що треба скласти списки особового складу, аби поставити всіх на грошове забезпечення. Ми ці списки склали, але, звісно, нікого на забезпечення не поставили”, – говорить Микола Райтаровський.

У червні 2022 року російські ЗМІ масово почали публікувати новини про те, що командир батальйону херсонської ТрО Дмитро Кузьменко перейшов на їхній бік та “просить російське громадянство”. Чимало бійців ТрО запідозрили його в зраді. Журналісти МІПЛ отримали від Дмитра Кузьменка пояснення.

“Списки контрактників по всіх батальйонах тих, хто служив до 24 лютого, мені на другому допиті поклали на стіл. І окремо був надрукований список безпосередньо мого батальйону, який включав лише контрактників. Там не було ані добровольців, ані мобілізованих”, – говорить Дмитро Кузьменко.

За формування списків людей, які були мобілізовані, відповідали військкомати. Мовляв, ті мали вести карточки особового складу і ставити в них відмітки командира батальйону чи начальника штабу, що він цих людей прийняв.

“Вони мобілізували цих людей, вони мали в військових квитках поставити “вибули”, або мобілізаційний припис мав бути. А я знаю, що в більшості випадків цих мобілізаційних карток не було”, – висловлює свою версію Кузьменко.

Йому вдалося зберегти частину військових квитків бійців зі свого батальйону. Їх він нібито віддав співробітникам силових структур перед деокупацією.

“Кому саме передав, – я доповів людям з бригади. Вони знають, де перебувають ці документи”, – каже Кузьменко.

Комбат заперечує, що Лапчук та Миронов підпорядковувалися йому. У них був інший командир. А Віталія Лапчука росіяни затримали не через зраду в ТрО.

“Я вважаю, що Лапчука не за нашими списками знайшли. Він раніше займав посаду в структурах МВС. У Херсоні почали працювати саме по МВС. Мене також захопили в полон після того, як поспілкувався з деякими колишніми співробітниками. Знайшлися дільничні, які працювали в Херсоні під російською окупацією. Вони ходили по Херсону і здавали, хто з поліцейських де живе”, – запевняє Дмитро Кузьменко.

Однак серед цілей, на які полювали росіяни під час своїх рейдів, були також і люди, прізвища яких російські окупанти могли дізнатися лише зі списків ТрО.

“Серед цих цілей були, як атовці чи поліцейські, так і хлопці, що ніде до цього не служили. Наприклад, брат моєї дружини. Дізнатися його прізвище вони могли лише зі списків ТрО”, – наголошує Микола Мисюк.

Те, що Віталій Лапчук контактував із ним під час російської окупації, Дмитро Кузьменко спростовує:

“Останній раз із Лапчуком я говорив першого березня перед виїздом в Бузковий парк. Я тоді дав йому наказ залишатися в розпорядженні командира бригади”.

Проте, не всі згодні з цими словами.

“Це неправда. П’ятого чи шостого березня Віталій мені зателефонував і сказав, що комбат Кузьменко збирає особовий склад. Я тоді обурився і сказав, що я прийду сам, але хлопців не приведу. Як це: росіян повне місто, а ми всі зберемося разом? Нас просто здадуть. Та в день зустрічі Віталій приїхав і сказав, що все скасовується”, – відповідає Микола Райтаровський.

Сам Кузьменко нині продовжує службу, але відсторонений від командної посади.

“Рішенням командира бригади мене призначили на два ранги нижче, на капітанську посаду. Я готовий судитися з військовою частиною, бо вважаю пониження незаконним. Я також не маю жодного офіційного підтвердження, що я брав участь у боях у Бузковому парку”, – каже Кузьменко.

Хто винен і як відповідатиме за свої вчинки, багато в чому залежить від розслідувань прокуратури, які тривають. Тим часом оборонці Херсона та родичі загиблих збираються йти до суду, аби відстоювати своє право на офіційний статус.