Українці вийшли на демонстрацію в Німеччині з нагоди 365 днів війни в Україні (фото)
Понад тисяча українців пройшлися колоною центром німецького Лейпцига 24 лютого в роковини повномасштабного російського вторгнення в Україну. Про ходу українців Німеччиною з нагоди 365 днів війни в Україні дізнавались кореспонденти Суспільного
Харків’янка Анастасія Виноградова тримає під дощем транспарант з написом “Росія – держава-терорист”. Вона є одним з організаторів перших українських демонстрацій у Лейпцигу. Першу акцію провели торік у січні, як відповідь на зібрання прихильників Лівої партії.
“До повномасштабного вторгнення ми вже провели три-чотири демонстрації”, – говорить Анастасія.
Паралельно з українською демонстрацією у Лейпцигу відбулася контракція під назвою “Переговори замість танків”, на якій зібралися кілька десятків німців.
“Це ті нащадки партії ГДР. Хибно вважати, що вся Німеччина такої думки, це всього лише пару відсотків”, – говорить харків’янка, яка вже чотири роки разом з чоловіком мешкає у Німеччині.
Під час ходи учасники контрмітингу поводяться тихо, не вигукують жодних гасел, спостерігають за тисячною ходою українців, які йдуть з національними прапорами, співають гімн та вигукують “Слава Україні”. Обидві акції охороняє поліція.
Настя згадує перші дні повномасштабного вторгнення – пів року батьки її чоловіка провели в російській окупації у Новій Каховці в Херсонській області, згодом їм вдалося виїхати до сина в Німеччину.
“Перші місяці, хоча я не чула звуків вибухів, настільки було тривожно, що я не могла ні вчитися, ні працювати. Ми з чоловіком весь час волонтерили, влаштовували демонстрації. Спочатку гуманітарна допомога, потім на військову перемикнулися”, – розповідає Настя.
Нині родина разом збирає кошти та допомагає захисникам з тероборони Харкова.
“Ми купляли військові біноклі, літню та зимову форми, різні тепловізори, оптику, приціли. З коштів, зібраних під час демонстрацій – дрони, військові аптечки”, – розповідає Анастасія.
Згодом з волонтерами вдалося виїхати до Києва, а звідти – повернутися додому. Єдине, про що зараз шкодує дівчина, що не доєдналася до Маршу єдності, який відбувся у Харкові торік на початку лютого.
У Лейпцигу колишня студентка Харківської академії дизайну та мистецтв вчиться на фотографа в німецькому виші, куди її запросили на навчання.
“У нас тут утворилася спільнота. Одного разу ми продали свої роботи, хто чим займається в академії, й передали кошти дівчинці, яка збирала на дрони”, – розповідає Дарія.
16-річна Дарія Ниркова тримає у руках маленький прапорець. До того, як росіяни прийшли у її рідний Херсон, дівчина три роки професійно займалася веслуванням на байдарках та каное, неодноразово була чемпіонкою України.
“Тому були питання до мене від російських солдатів, коли вони приходили до нашої спортивної школи. Вони вкрали документи у військкоматі про всіх. І кожного, хто їм не подобався, почали допитувати”, – розповідає Дарія.
Дівчину у цей день батьки відправили до друзів, але залишатися у місті було небезпечно.
“Тому одного ранку ми з мамою встали, сіли в машину і виїхали. Нам вдалося виїхати в останню хвилину через українську землю, через Кривий Ріг”, – згадує Дарія.
Один з будинків, який належить родині, зайняли російські окупанти, інший – зруйнували.
“На початку війни в моїй оселі поселилися російські солдати. У нас був приватний будинок на Дніпрі. І у нас була піч. Коли вони виселилися, ми заходимо, у стіні, де піч – діра з моєї кімнати у мамину” – обурюється дівчина.
ЇЇ родина зазнавала переслідувань ще за часів Радянського Союзу, стверджує Дарія.
“Родина мого дідуся була кримськими татарами, яких депортували в Росію. Він проходив службу в армії, а потім вирішив, що хоче додому. Розмовляв тоді українською, російської навіть не знав, зустрів мою бабусю, вирішив, що хоче жити в Україні, приїхав у Донецьку область. А потім переїхав до Херсону”, – розповідає Дарія.
За кордоном вона продовжує тренування.
“Були плани повертатися назад, бо пропонували місце у збірній, але повертатися немає куди: зруйнований дім, зруйнована дача, лише одна квартира ціла, там зараз живуть всі родичі, які лишилися”, – говорить Дарія.
Новину про звільнення Херсону вона зустріла вже в Німеччині:
“Було багато радості, але ми розуміли, що після цього буде. І що там зараз відбувається – це вбивство мирного населення”.
