Волонтери ГО “Union of Help to Kherson” допомагають там, де інші не беруться

Вони всі з різних професій, з різним рівнем освіти та життєвим досвідом. За мирного життя, вони могли б і не зустрітись одне з одним та війна вирішила інакше. Почалося все першого березня 2022 року. Херсонець Михайло Жужа та його сестра Катерина вирішили, що допомагатимуть землякам вижити. Так народилася волонтерська Громадська організація – “Union of Help to Kherson”. Про волонтерів розповіло видання Вгору.

Херсонщина в повній російській окупації. Постачання продуктів до області зупинено. Росіяни перекрили українцям всі логістичні шляхи. З полиць магазинів розкупили все. Харчі та ліки закінчувалися, засобів гігієни вже не було. Місцеві підприємства дістали зі складів всі резерви. Михайло Жужа в Києві, його сестра Катерина в Дубліні. Там вона починає збирати гроші на перше необхідне для херсонців – від міжнародних друзів, спільноти та благодійних організацій. Михайло паралельно шукає команду, яка зможе вже на місці все організувати, купити та роздати людям.

“У Громадській організації було від 30 до 40 волонтерів. У різний час, з різними ініціативами вони допомагали Громадській організації. Я вважаю, що волонтери в умовах війни – це героїчні люди. Вони перебували на окупованій Росією Херсонщині, ризикували життям, безпекою своїх рідних”, – каже Михайло.

Ксенія Макаревич – до війни редакторка глянцевого журналу. Коли почалася війна, медійний бізнес Ксенії довелося зупинити. Вона одразу зайнялася волонтерством.

“Михайло, почав перераховувати мені на картку гроші, щоби ми купували для херсонців необхідні речі. Ми тоді допомагали матерям із дітьми. Дитяче харчування було в дефіциті. Спочатку нам навіть доводилося на базарі купувати домашнє молоко, розливати його по банках і розносити жінкам. Бо дехто з них боявся навіть вийти на вулицю”, – говорить Ксенія.

Потрібно було вирішувати, де брати дитячі суміші? Вихід побачили один – їхати за ними на підконтрольну Україні територію. Бо навіть ті суміші, що на початку окупації завозили міжнародні організації, не завжди підходили дітям. Тому почали шукати логістичні шляхи, як виїхати з окупованої Херсонщини, завантажитися та повернутися назад.

“Спочатку ми виїжджали через трасу на Миколаїв. Але там ще в березні почалися потужні бої й цей шлях практично одразу закрили. Потім через Станіслав. Але там теж почалися бої. З квітня майже місяць їздили через Снігурівку. Потім знову довелося змінювати маршрут. Почали їздити через Давидів Брід на Кривий Ріг. А з початку літа через Мелітополь, Василівку на Запоріжжя”, – каже Ксенія.

Великі складнощі в місті були з ліками. Аптеки після окупації не працювали, препарати або розікрали, або розкупили. Херсонці з хронічними захворюваннями опинилися в тяжкій ситуації. У якийсь момент довелося через соцмережі закликали херсонців поділитися медикаментами з власної аптечки.

“Люди почали приносити ліки”, – говорить жінка.

І якщо ще на початку російської окупації росіяни дозволяли доставляти ліки з підконтрольної території України, то потім, коли до Херсона почали везти товари з Криму, – ввели тотальну заборону на українські медикаменти. Тому доводилося ховати пігулки, ампули з розчинами і серед підгузків, і в коробках із харчами. Аби тільки вони не знайшли їх. Бо могли викинути, а волонтерів забрати до катівні. Згодом жінка була змушена виїхала до Запоріжжя. Звідти й тепер допомагає землякам. Робить закупки та везе продукти переважно до сіл Херсонщини. Туди, де людям геть кепсько, і з грошима, і з речами, і з продуктами.

“Стало зовсім важко. Окупанти просто заборонили людям перевозити великі партії вантажів з інших областей. Якщо бачили пакунки, сформовані волонтерськими фондами – відбирали. Пропускали тільки те, що не було схоже на гуманітарну допомогу”, – говорить волонтерка.

Андрій Цивільський із дружиною та 11-річним сином, коли почалася повномасштабна війна, вирішили: з Херсона нікуди не поїдуть. Залишатимуться вдома стільки, скільки дозволятиме ситуація.

“Михайло зателефонував мені та запитав: ти їдеш чи залишаєшся? Я кажу, будемо залишатися. Він питає, може тоді допомагатимеш херсонцям? Так і трапилося, я з березня і до дня, коли звільнили місто, займався волонтерством”, – каже Андрій.

Андрій розвозив гуманітарну допомогу не тільки по місту, а й по селах. В села не всі наважувалися везти продуктові набори. Там стояли російські блокпости. І чим завершиться поїздка – залежало від настрою росіських окупантів.

“У мене було десь 60-70 сімей, які залежали від того, що я їм привезу. І продукти, і гігієнічні засоби. Я не міг кинути людей напризволяще. Росіян робота волонтерів дуже дратувала. Бо засвідчувала, що Україна своїх не кидає”, – говорить чоловік.

З червня волонтерів почали переслідувати. Він сам на кілька днів загримів до підвалу окупантів. Після допиту його відпустили. Але не залякали. Андрій і далі продовжив волонтерити. Щоправда, вже вдавався до хитрощів

“Я брав гуманітарку, я її розділяв, одне клав під крісло, інше окремо. Щоби, якщо й зупиняли, не було схоже, що я везу гуманітарну допомогу. Я іноді навіть друзів просив, щоб один взяв борошно, інші макарони та цукор”, – розповідає Андрій.

Настя Калініна – волонтерка, фітнес-тренер, все своє життя провела в Новій Каховці. Та після п’яти місяців російської окупації не витримала – із сином виїхали до Рівного.

“Ми вже морально не могли там бути. Роботи немає, грошей теж, нормального життя немає”, – говорить жінка.

Поки Анастасія була в Новій Каховці, тримала зв’язок із Михайлом. Він переказував гроші на картку, а вона вже з дівчатами закуповувала продукти, фасувала їх і розносила стареньким, людям з інвалідністю та мамам із дітьми.

“Ситуація в Новій Каховці критична. Росіяни завезли в місто продукти за шаленими цінами. Роботи немає. Українські картки не працюють. А хто не отримав російський паспорт – не може розраховувати на виплати від росіян”, – каже Анастасія.

Настя не полишає волонтерську справу і в Рівному. Допомагає там переселенцям з Херсону.

“Зараз ми хочемо долучити якісь міжнародні волонтерські організації з Польщі та інших країн Євросоюзу. Бо потрібно більше коштів. Нам дуже потрібен мікроавтобус, щоб розвозити гуманітарну допомогу”, – розповідає Анастасія.

Ірина Саліхова – засновниця волонтерської ініціативи “Котики патріотики”. З початком повномасштабної війни – діяльність дещо довелося переорієнтувати. Із чоловіком Олександром, Ірина організувала волонтерську ініціативу “Котики патріотики”. Вони зайняли в Херсоні найскладнішу волонтерську нішу – медичну.

“Коли почалася війна і за місто точилися бої, місцева влада почала публікувати заклики про допомогу, лікарням не вистачало перев’язувальних матеріалів, кровоспинних препаратів та багато іншого. І тоді багато людей почали скуповувати це в аптеках саме для лікарень”, – розповідає Ірина.

Вони із чоловіком також долучилися до пошуків медикаментів. Вони напряму стали збирати заявки з відділень, до яких везли поранених бійців.

“Ми забезпечували в першу чергу реанімацію, опікове відділення, потім хірургію та інші відділення. Якщо вистачало, звісно, грошей та ліків” – говорить Ірина.

А коли Херсон опинився в російській окупації, всі медикаменти в місті закінчилися. Аптеки закрилися. І вони почали шукати їх власників та просити про допомогу.

“Ми викуповували ліки. На той момент у нас було вже дуже багато заявок не тільки від лікарень, а й від звичайних херсонців із хронічними захворюваннями” – згадує Ірина.

Вдвох із чоловіком вони вже не справлялися. Почали терміново шукати команду. За одну ніч вони через соцмережі знайшли собі 17 помічників.

“В нас були ситуації, коли водії жили в машинах по кілька тижнів. Щоби виїхати з окупованої Херсонщини, їм доводилося пройти 63 блокпости. А інколи відбувалися страшні речі: водіїв били, допитували. А було й таке, що гуманітарний вантаж забирали просто на блокпосту”, – говорить жінка.

Коштами для закупок препаратів суттєво допомагав керівник “Union of Help to Kherson” Михайло Жужа. Величезний запит був на онкологічні препарати.

“Якось звернулася до нас завідувачка однієї з херсонських аптек і попросила допомогти купити їй онкопрепарат. Ми відкрили збір у соцмережах конкретно для неї, конкретно на цей препарат. І Громадська організація, повністю оплатила її заявку”, – ділиться Ірина.

Ірина з чоловіком в російській окупації пробули два місяці, потім виїхали до Одеси. І тепер допомагають рідному місту вже звідти. З деокупацією Херсона, менше заявок на допомогу ліками не стало. Хоча аптеки в місті працюють, купувати ліки можуть не всі. У багатьох просто немає грошей. Тому волонтерська місія триває.

“Зараз закуповуємо ліки в основному через одеську мережу аптек. У мене вже там карта співробітника, тому маю знижки на всі лікарські групи препаратів”, – завершує волонтерка.

Андрій Медведєв – депутат Херсонської міської ради та від початку повномасштабного вторгнення волонтер. Він із родиною пів року пробув в російській окупації в Херсоні. Виїхати до Одеси вирішили у вересні. Коли росіяни змушували дітей йти до російської школи. Андрій був знайомий із Михайлом Жужею, тому одразу приєднався до роботи “Union of Help to Kherson”.

“Михайло переказував гроші. Я виходив на ОСББ і дізнавався, скільки людей, хто з них маломобільний, хто хворий, хто з дітьми. Тому я збирав інформацію: кому, що треба, ми їздили з моїми помічниками на гурівню, робили закупівлі й потім роздавали людям”, – розповідає Андрій.

Також “Union of Help to Kherson” співпрацював із пекарнею.

“Ми купували борошно, привозили його до пекарні, там пекли хліб і так могли забезпечити бідні верстви населення гарячим хлібом”, – розповідає чоловік.