Як живе місто Берислав, яке постійно обстрілюється росіянами (фото)

Як живе місто Берислав, яке постійно обстрілюється росіянами з лівого берегу Херсонщини. Про це дізнавалось херсонське інформаційне видання МОСТ.

Ми стоїмо в центрі міста Берислав, яке щоденно росіяни обстрілюють з “Градів” та артилерії. За спиною у нас будівля бібліотеки. Її двері зачинені, а вікна вибиті, і скло на тротуарі відбиває зимове, але вже тепле сонце.

Відразу за будівлею бібліотеки видно Каховське море, а за ним – оповита серпанком Каховка. Звідти щосекунди може прилетіти десяток-другий ракет від “Градів”. Про це думаємо постійно, поки пересуваємося майже порожнім містом.

Насправді, місто не порожнє. Тут досі, не дивлячись на постійну небезпеку, живе близько 3500 мешканців.

“Багато людей залишається. Хтось не може покинути господарство, хтось стареньких батьків. Живуть під обстрілами”, – каже керуюча справами виконавчого комітету Бериславської міської ради Лариса Дамаскіна.

Жінка вміло командує групою чоловіків, які розвантажують фуру дров. Газу в місті немає через пошкодження газогону на греблі Каховської ГЕС, тож дрова у степовому краї стали стратегічним товаром. Їх передають волонтери, гуманітарні місії, купують за кошти держбюджету. Будівля міської ради майже вщент зруйнована. Росіяни ще влітку 2022 року вигнали її працівників та влаштували тут штаб.

Посадовці, які досі залишаються в місті працюють в іншій будівлі. Тут хтось пише якусь заяву, там двоє пруть коробку з консервами, а в кутку хтось спить, очікуючи дрова або буржуйку.

Більшість дітей, які не підключаються на уроки онлайн мешкають досі у Зміївці. Це старовинне шведське село, яке з 2020 року входить до складу громади, росіяни криють особливо сильно. В селі сильні руйнування, світло відновити там поки неможливо – ремонтні бригади не можуть туди навіть заїхати.

Чуємо перші розриви “Градів”. Здається, ракет сім впали десь зовсім поруч. Встигаємо забігти під рознесену вщент міськраду. Є якась надія, що стіни врятують від уламків. Глибше заходити немає сенсу – будівля без даху.

Десь далі чуємо влучання ще десятка ракет від “Градів”.

Їдемо в школу. Будівля стоїть недалеко від тієї самої бібліотеки, просто на березі рукотворного Каховського моря.

В школу періодично влучають “Гради” та міни. Одна з ракет влучила просто в сходи, які ведуть у двір школи. Уламки ракети добили вікна ґанку та першого поверху. Покручений корпус російської ракети лежить поряд. Тут всім командує Сергій Сергійович. Він не директор, а педагог-організатор цієї школи. Виїхати не може через літню маму, тож доглядає за школою.

Поряд у дворі музея бачимо “Половецьких баб”. Вони майже за тисячу років бачили багато воєн і точно нічим не здивовані. А от памʼятник Леніну з подвірʼя пропав. Хто і навіщо його забрав, поки загадка.

Майже всі магазини в місті зачинені – торгувати продуктами в місті, заваленому гуманітаркою немає ніякого сенсу. А ось розчинна кава – товар ходовий. Її тут продають на вагу прямо посеред вулиці.

Спускаємося ближче до річки.

Окраса міста – парк візуально постраждав не дуже, хоча знаходиться в окупантів, як на долоні.

В таку близьку і таку далеку Каховку уважно вдивляється Кобзар.

Він не такий легковажний, як дівчата з фонтана в стилі “бикоко”.

Хоча і вони за цей рік, здається, подорослішали. Їхні бетонні ноги посікло осколками.