Бортовий стрілець Мі-8 Анатолій, поділився своїм бойовим досвідом
Звання – солдат, посада – бортовий стрілець вертольота Мі-8. Саме такі записи було зроблено у військовому квитку Анатолія Вострікова, коли він на початку широкомасштабного вторгнення РФ в Україну повернувся на службу до окремої бригади армійської авіації. Про бортового стрільця Анатолія написала АрміяInform.
Львів’янин, який усе життя прожив у рідному місті, у цивільному житті працював бухгалтером та займався промисловим альпінізмом, знову вдягнув однострій, коли російська армія почала наступ на Україну. Свого часу чоловік вже проходив службу за контрактом у цій бригаді та навіть був інструктором рятувальної парашутно-десантної групи.
“Я стежив за ситуацією, що відбувалася навколо кордонів України. Ті, хто читав книгу Сунь-Цзи «Мистецтво війни» добре розуміють, що підтягування військових сил і тилових служб до кордонів сусідньої держави, створення запасів та наведення переправ є свідченням підготовки до активних наступальних дій. Зранку 24 лютого я зателефонував у свою частину й уже ввечері знову був у строю. У частині я звернувся до свого командира з проханням швидше відправити мене на бойове завдання. Почувши, що я готовий летіти прямо зараз, він наказав мені отримати кулемет та вже зранку ми разом з екіпажем вилетіли в напрямку Миколаєва. Там ми перебували близько двох місяців, потім тиждень вдома – і знову туди. Так відбувалося кілька разів. Найважче та найстрашніше було перших два тижні. Ми атакували російські колони, не маючи жодної інформації про можливі засоби ППО або засідки чи авіацію РФ. Нашим завданням було зупинити колони, тобто пошкодити головну та крайню машини, а вже потім за діло бралася наша артилерія”, – пригадує ті події бортовий стрілець.
На думку чоловіка, головне під час бою – не піддатися паніці. Коли стріляють у тебе або бачиш ворога, неодмінно потрібно відкривати вогонь.
“На початку березня під час зупинки чергової російської колони ми потрапили в засідку. Того дня на виконання завдання вирушили дві пари вертольотів. Під час підходу до колони перша пара була уражена російськими ракетами. Після залпу наш вертоліт звернув убік і я побачив під собою російську колону, що палала. Російська армія відкрила по нас щільний вогонь. Я добре бачив, як трасувальні кулі потягнулися у наш бік, але продовжував стріляти зі свого кулемета у відповідь. Повернувшись на базу, ми дізналися, що нашій бойовій машині добряче дісталося. Були пробиті лопаті гвинта, фюзеляж та навіть пошкоджено один із двигунів. Вертоліт Мі-8 майже не має бронювання. Корпус зроблений з тонкого дюралюмінію”, – розповідає Анатолій.
На початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну військові авіатори постійно перебували в готовності до бойового вильоту. Іноді спали прямо у вертольоті, не знімаючи спорядження та бронежилетів.
“Моє завдання полягає в захисті задньої частини вертольота та вчасному оповіщенні командира про пуски ворожих ракет або інші зміни обстановки. У разі пуску по нас ракети командир одразу відстрілює теплові пастки та починає маневрувати, а я зі свого боку намагаюся дістати стрільця з кулемета. Тільки за цю ротацію по нас було дев’ять пусків з ПЗРК. Одного разу по нас спрацювало одразу два розрахунки. Одна ракета пішла десь убік, а інша – почала нас наздоганяти. Це все відбувається у лічені секунди. Командир одразу відстрілив теплові пастки й почав маневрувати. Нам пощастило, що ракета спрацювала на пастці десь на відстані приблизно 80-100 м від вертольота. Після приземлення ми оглянули бойову машину, але не було жодного влучання”, – зауважує військовий.
За цей час на бойових завданнях було чимало небезпечних ситуацій. По вертольотах російська армія намагалася працювати навіть з артилерії й мінометів, і тоді Анатолій доповідав командиру про розриви позаду бойової машини, щоб можна було маневрувати. Одного разу машину навіть підкинуло вибуховою хвилею, а від уламків врятували дерева.
“Для мене слова присяги, яку я свого часу склав, це не просто слова. Якщо до тебе додому прийшов ворог, його треба знищити. Наше завдання витіснити росіян за кордони України 1991 року”, – наголошує чоловік.