Історія українця з Каховки, якому вдалося втекти з Росії
Від початку широкомасштабного вторгнення в Україну російські окупанти скоїли майже всі відомі військові злочини. Одна з категорій таких злочинів – викрадення українських громадян та депортація їх в Росію. Так сталося і з підопічними геріатричного пансіонату Каховки, що на Херсонщині. Майже вісім місяців люди з інвалідністю та люди похилого віку виживали в російській окупації, а потім одного дня росіяни їх взяли і силоміць вивезли до Росії. Антону та ще чотирьом хлопцям, що мають суттєві проблеми зі здоров’ям, вдалося вирватися з Росії, та евакуюватися в Норвегію. Цю історію в інтерв’ю “Апострофу” розповів сам Антон.
Розкажіть трохи про пансіонат в Каховці, в якому ви перебували?
“Пансіонат призначений для людей похилого віку та осіб з інвалідністю. Я виріс в дитячому будинку в Олешках, а потім у 18 років мене перевели в цей пансіонат, він знаходився в центрі міста. В Росії ж всі пансіонати для людей з інвалідністю знаходяться за межами цивілізації, щоб інші люди просто не бачили і не знали, що взагалі існують люди з інвалідністю”, – розповідає Антон.
Якими були для вас перші дні широкомасштабного вторгнення?
“Коли почалася війна, ми одні з перших відчули на собі російську окупацію. 24 лютого росіяни вже були в Каховці. В Новій Каховці був якийсь військовий об’єкт і росіяни одразу його обстріляли. Всі прокинулися, перелякалися. Я не міг уявити, що буде війна в XXI столітті. 25 лютого, коли йшли бої за Антонівський міст, в Каховці взагалі було жахливо: пролітали винищувачі, їздили БТР. Була навіть історія в місті, коли двоє мирних людей їхали на авто, а російські солдати на БТР їх просто переїхали. Ми спускались у підвал, санітарки виносили людей, які не могли самі пересуватись. Та навіть у підвалі ми відчували вібрацію від вибухів. Згодом, ми навіть ходили на мітинги проти російської окупації. Вже на третьому мітингу почалася стрілянина, посеред натовпу кидали димові та світлові гранати”, – згадує хлопець.
Як у пансіонаті з’явилися російські окупанти, то вони щось вимагали?
“Коли росіяни зайшли в пансіонат, то майже відразу замінили нашого директора та поставили колаборантку, яка працювала в нашому пансіонаті санітаркою. Я з іншими хлопцями з пансіонату просилися в неї, щоб нам дали змогу виїхати на підконтрольну Україні територію. Спочатку нам пообіцяли це зробити, але наступного дня до нас прийшли два російські солдати з пістолетами та в масках, закрили нас в кімнаті, та почали перевіряти наші телефони. В одного з хлопців знайшли фото, які йому пересилала подруга, показуючи, що робиться в Новій Каховці. За це солдати почали нам погрожувати, казали, що якщо ми так любимо свою Україну, то вони просто кинуть нас біля блокпосту, а якщо потрібно буде, то ще й пристрелять”, – згадує хлопець.
Навіщо, на вашу думку, вони це робили? Ви ж не військові.
“Коли ми просилися на підконтрольну Україні територію, то директорка пішла до російських військових та напевно сказала, що ми здаємо якісь позиції росіян, інакше чому ж ще ми хочемо виїхати. Після погроз телефони наші забрали, начебто на перевірку. Ніхто їх звісно потім вже не повернув”, – пояснює Антон.
Росіяни над вами знущалися?
“В мене був один випадок, коли вони зайшли до мене в кімнату, всіх людей з неї вивели, приставили мені пістолет до голови, і погрожували пристрелити”, – згадує хлопець.
Як вас вивозили до Росії?
“Це було 6 листопада. До нас приїхали чотири автобуси та багато карет швидкої допомоги з Росії, та просто вивезли всіх 180 похилих людей та людей з інвалідністю з пансіонату. Один хлопець, не хотів сідати до автобусу, то працівники МНС Росії взяли його та закинули в автобус. Тому ні про яку добру волю там не йшлося”, – говорить Антон.
Що відбувалось далі, куди вас привезли?
“Нас привезли у Вороніж. Було дуже багато телекамер. Нас знімали, щоб показати, які ж вони молодці, що прийняли нас, звільнили від бандерівців. Наступного дня, вже після цих зйомок, росіяни нам сказали: “А ось бачите, ваш пансіонат таки розбомбили”. Ну ми то розуміємо, чого його розбомбили, адже до нього заселилося 300 російських солдатів, щойно ми виїхали. У Вороніжі поселили нас в пансіонаті, який знаходиться в області. Його директорка також нам казала, що вони нас врятували. Та всі вісім місяців, що ми були під російською окупацією, ЗСУ не бомбили наш пансіонат, тому що вони знали, що ми там. В тому пансіонаті і зараз перебувають ще близько 50 українців, а інші підопічні з Каховки розкидані по інших пансіонатах у Воронезькій області”, – каже Антон.
Як з вами поводилися в Росії?
“Переважно ображали словесно, називали нацистами. Загалом, в пансіонаті в Росії було все необхідне. Але, по-перше, як можна сидіти в Росії, коли в моїй оідній країні кожного дня вбивають чоловіків, жінок та дітей. По-друге, пансіонат знаходився посеред поля і поряд не було жодної цивілізації. Ми сиділи закриті за високим парканом, виходити нікуди не можна було. В Україні ж наш пансіонат був в центрі міста, ми могли вийти в магазин, гуляли, я навіть в Київ сам їздив. Я просидів там два місяці і почав писати людям, щоб мені допомогли втекти”, – розповідає хлопець.
Яким чином все ж таки вдалося втекти, за допомогою волонтерів?
“Подробиць сказати не можу, просто я знайшов людей, які допомогли нам фізично виїхати з Росії до Естонії, а потім вже до Норвегії. Коли ми сіли в мікроавтобус та виїхали з-за паркану, я відчув себе людиною. Потім було багато ночівель у різних містах, і нарешті ми добралися до Естонії. Там вже волонтери посадили нас на літак і допомогли дістатися до Норвегії. В Норвегії нас зустріла поліція і зареєструвала як біженців. Зараз ми знаходимося в таборі для біженців. Більшість людей тут живуть у наметах, але нам дали місця в кімнатах”, – ділиться Антон.
При перетині російського кордону не було проблем?
“На кордоні зі мною спілкувалися агенти з ФСБ. Інших хлопців не чіпали, просто перевірили документи, а мене забрали на допит, який тривав більше трьох годин. Вони питали куди я їду, чому мені не подобається в Росії? Я сказав, що їду в Норвегію, щоб зробити операцію на руках. Тоді один з цих агентів питає: “А що у нас в Росії не можна зробити таку операцію?” Я посміхнувся і відповів, що: “Всі гроші в Росії йдуть зараз зовсім на інше, тому краще я поїду до Норвегії” – згадує молодий чоловік.
Коли ви сиділи в Росії в чотирьох стінах, були думки, що не зможете втекти?
“Були думки, що про нас вже всі забули. Та все ж я вірив, що все рано чи пізно закінчиться. Але в більшості підопічних нашого пансіонату – ця віра згасає. Так, ми п’ятеро вирвалися з російської окупації, але дуже прикро, що за Каховку зараз всі мовчать і в новинах про неї майже нічого не говорять.Там зараз відбувається друга Буча: забирають людей у підвали, вбивають їх, знущаються, забирають автівки, майно. Росіяни не соромлячись їздять там на танках і стріляють по місту і по будинках. І багато людей, що залишаються жити у Каховці, думають, що їх просто кинули”, – підсумовує Антон.