Про життя та окупацію лікарки з Херсона
Через російську окупацію лікарка Тамара Куршакова була змушена розлучитися з сонячним південним містом, квартирою з квітами, пацієнтами та звичним життям. Проте їй з донькою вдалося зберегти життя, забрати домашніх тварин та подолати дорогу через чотири країни, щоб продовжити жити в Україні та лікувати людей. Тамара Куршакова розповіла про життя в Херсоні, окупацію та порятунок 24 каналу.
Ви з самого Херсона, так?
– Так. Тут народилася й виросла. Потім поїхала в Одесу навчалася в медичному інституті й повернулася додому. Я закінчила педіатричний факультет і працювала за фахом 20 років. Потім мені запропонували перекваліфікуватися на сімейного лікаря, тому вже 19 років працюю як сімейна лікарка.
Як почалася окупація в Херсоні? Якими були перші дні?
– Це був жах. Над головами літали вертольоти, дім тремтів, вікна бряжчали. До окупації у нас вмикали сигнали повітряної тривоги, ми ховалися у підвали. Коли другого березня вже прийшли росіяни, то сирен вже не було, але ми чули постійні вибухи. Там же у нас Чорнобаївка. Перший тиждень, коли росіяни зайшли у Херсон, то ми були на вулиці тільки коли вигулювали домашніх тварин.
Як зовні відбулася окупація? Чи реагували росіяни на протести?
– На початку їздили машинами, в масках. Згодом почали знімати Українську символіку. Потім почали стріляти в людей. Сміливі виходили на протести, але потім росіяни почали стріляли по натовпу, люди потрапляли до лікарень. У місті позакривались магазини, в аптеках не було ліків. Грошей не було, бо всі банки не працювали, не працював зв’язок. Це все призвело до того, що припинилися протести. Та і люди виїжджали, хто міг.
У вас були запаси їжі, ліків? Чи продовжували працювати якісь підприємства? Де люди брали гроші?
– В принципі, навіть з початку окупації ПриватБанк часто привозив гроші, банкомати працювали. Люди знали, коли мають привезти гроші й з третьої години ночі займали чергу й стояли весь день, щоб зняти готівку. Коли з’являлися гроші, то відкривалися магазини. Ну, і наш молочний завод. Відкрили багато своїх магазинів у Херсоні. Люди стояли в чергах, але знали, що в них можна купити їжу. Потім продукти почали завозити з Криму. Вони були дорогі. Набагато важче з ліками. Окупанти їх не завозили. Ліки почали з’являтись у Херсоні десь в травні й то не Росія привозила, а кримські підприємці й тут продавали. Все було дуже дороге. Не було зрозуміло, якої вони якості, але люди, яким було дуже потрібно, купували.
А оплачували гривнями?
– На початку так. Вже в червні разом з гривнями приймали й рублі. Спочатку одна гривня коштувала два рублі, а потім почали знижувати гривню.
В місті й на околицях часто були вибухи? Ви взагалі не могли сховатися?
– Вдень якось не так лячно, а вже вночі була паніка. Не розумієш, що робити. Коли вже прогриміло, то лягали спати далі. Тільки засинаєш, а вибухи знову. Вони ніколи не попереджали й не вмикали сирен.
Ваша лікарня готувалася до війни? Коли ви почали виходити на роботу?
– Лише кілька занять, де розповіли, як діяти, коли повітряна тривога. Щось на кшталт цивільної оборони. У мене в голові не вкладалося, що таке справді може бути. На роботу вийшла через тиждень окупації – в середині березня.
А хто до вас звертався з лікуванням? Чи приходили росіяни?
– Росіяни довго не приходили. Тільки пацієнти ходили наші. Росіяни почали приходити на початку травня, але не так лікуватися, як вимагати, щоб ми працювали на них. Приїжджали періодично своїми машинами, заходили з автоматами, залякували. Вони говорили більше з керівництвом. Пропонували десять тисяч рублів одразу тим, хто віддасть свої паспорти. Якщо ж з ними укладали угоду, то обіцяли виплачувати гроші. Наш департамент перейшов на бік окупантів, вони посадили свою людину й вимагали, щоб лікарі чергували на площі, де росіяни роздавали гуманітарну допомогу. Там площа велика, без дерев. Почались високі температури. Треба було, щоб люди з інвалідністю, пенсіонери приходили. Їх можна зрозуміти, вони не мали їжі. Люди часто, коли стояли у черзі, втрачали свідомість. Росіяни вимагали, щоб медики з кожної лікарні чергували – лікар й медична сестра. За ними постійно наглядали. У туалет супроводжували зі зброєю і навіть під час надання медичної допомоги стояли з автоматами.